підписатись

Обробка... Обробка...
Orphus system
При використанні текстів або матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове.

«Противсіхоз» — не хвороба

Один мільйон сто тринадцять тисяч п’ятдесят один громадянин — саме стільки на виборах минулої неділі поставили позначку в третій графі. Редакційні телефони розпечені від обурених дзвінків, українська блогосфера та інтернет–форуми переповнені ненавистю щодо носіїв «страшної хвороби «противсіхоз», яка виїла мізки»: зміни позиції 4,36% «противсіхів» цілком вистачило б, аби переможцем виборів був не Він, а Вона. Багато хто вважає, що Україна.

Ще не відомо, хто на цих виборах виграв, а хто — програв, але вагу і наповнення «противсіхів» можна проаналізувати вже зараз.

Неліквідна третя графа

У штабі БЮТ увечері після виборів відбулася така розмова: «Проти всіх проголосувало рівно стільки, скільки не вистачає для нашої перемоги», — аналізував екзит–поли політтехнолог Олег Медведєв. — «Так давайте постановою уряду зарахуємо ці голоси на її користь!» — іронізували БЮТівці. — «Краще було б на рівні закону взагалі скасувати цю графу», — зітхнув Медведєв.

Може, хтось забув, але Блок Тимошенко був близьким до ухвалення відповідного закону за прикладом Росії, де інакодумство викорчовують у тому числі й у такий спосіб. У жовтні, коли вибори вже тривали, БЮТівський юрист Валерій Писаренко запропонував законопроект щодо виключення з бюлетеня графи «не підтримую жодного кандидата».

Політичний розрахунок БЮТ в умовах сильного рейтингового відставання Тимошенко від Януковича та вагань «помаранчевих» виборців був очевидним. А публічно Писаренко аргументував свою ініціативу так: «Європейська практика свідчить, що такий крок сприяє заохоченню виборця до активного голосування та віддавання голосу за певного кандидата, адже неявка виборця на дільницю має практично такі самі наслідки для визначення результатів голосування, як і проставлення виборцем відмітки у графі «Не підтримую жодного кандидата». Крім того, відомо, що скасувати «нігілістську» графу Україні рекомендувала Венеціанська комісія. І взагалі, такої графи немає в США, Британії, Німеччині та ще дев’яти більш ніж демократичних країнах Євросоюзу.

Однак галас, який здійнявся в Україні після ініціативи БЮТ, спонукав «тимошенківців» до відмови від проштовхування скандального законопроекту через нестійку парламентську більшість. Критично налаштована частина громади тоді відстояла своє право на «третю графу». Крім іншого, неприхильники Тимошенко і Януковича резонно припускали, що без існування цієї графи в умовах нестійкої української демократії знайшлося б багато охочих використати бюлетені «противсіхів», котрі не пішли б голосувати, на користь одного з кандидатів.

Навіть великі прихильники Юлії Тимошенко тоді не наполягали на боротьбі із «противсіхозом». Активна кампанія почалася вже після першого туру виборів, надто ж коли сам Президент Ющенко заявив, що позначить у бюлетені третю графу. Такий самий намір висловили Яценюк і Гриценко. Де–факто не підтримав жодного з «фіналістів» і Тігіпко.
Операція «Демобілізація»

Ваш покірний слуга в суб’єктивній колонці перед другим туром писав: голосування «проти обох» має показати перспективи «третьої сили», котра обов’язково має не допустити створення в Україні найгіршої двопартійної системи. Потужним сигналом вважалося 5% голосів у третій графі.

Екзит–поли показували навіть більшу кількість «противсіхів» — від 5,4 до 5,9%. За даними ЦВК, їх виявилося на процент менше. Але армія з 1,1 мільйона рук — це таки дуже переконлива армія. Інша річ, із яких частин вона складається і на що претендує.

Політичний оглядач Вахтанг Кіпіані зазначає: «Невдовзі кількість голосів «проти всіх» цікава буде хіба історикам виборчих кампаній. Вона сама по собі ні про що не говорить, бо мотиви у прихильників, скажімо, Віктора Ющенка та ліваків, які завжди так голосують, засадничо різні… На місце справді неефективних політиків справді мали б прийти інші, але ж де їх взяти? Якби всі ті моральні авторитети й небайдужі, які «вмили руки» й закликали людей «не обирати менше зло», після дня ікс відклали свої недописані книжки, інші інтелігентські плани, засукали рукави та почали створювати нові партії, громадські рухи — тоді б позиція була б чесною. Бо інакше це напівправда — «вимагаємо змін, але нічого конкретного для уможливлення цих змін не робимо».

Уже згаданий технолог БЮТ Олег Медведєв іде далі й у своєму блозі заявляє, що «робота Ющенка виявилася в другому турі вирішальною — він зіграв колосальну роль в демобілізації західноукраїнського виборця», адже там у кожну хату занесли звернення Ющенка голосувати проти обох. БЮТівець вважає це виявом «спільної технологічної операції Ющенка та Януковича».

Однак, якщо відкинути в бік емоції й подивитися на цифри, отримаємо трохи іншу картину.

По–перше, слід враховувати, що в Україні дійсно є багато людей, які не хочуть піддаватися на облудні політтехнологічні виверти, пам’ятають усі помилкові, зрадницькі й навіть злочинні ходи політиків. І справді не бажають підтримувати в другому турі ані Тимошенко, ані Януковича. У подібній ситуації в 1999 році Кучма як «менше зло» обіграв Симоненка. Але багато хто зі свідомих виборців, які тоді підтримували майбутнього винуватця «справи Гонгадзе», тепер відмовилися наступати на ті самі граблі.
Хто за кого і що таке «багато»

Утім «багато» — поняття відносне. Адже навіть на виборах–2004, коли поляризація «чорного» й «білого» кандидатів була максимальною, кількість голосів «проти всіх» сягала 2,4%. Навіть якщо зробити поправку на фальсифікації, виходить, що в 2010–му до «противсіхів» додалося лише 2%. Чи не замало як для «виборів без вибору»?

Юлії Тимошенко треба віддати належно — вона максимально мобілізувала «помаранчевого» виборця. Ющенко висловлював власну позицію щодо другого туру, але його прихильники у своїй більшості підтримали Юлю (хоча, ймовірно, чимало «ющенківців» не пішли голосувати взагалі).

Ось дані соцопитування, проведеного паралельно з екзит–полом каналом ICTV. За Юлію Тимошенко проголосували 82,3% прихильників Ющенка з першого туру, 78,7% прихильників Тягнибока, 75,0% — Костенка, 73,4% — Гриценка, 67,3% — Яценюка, 65,2% — Литвина, 64,7% — Супрун, 57,1% — Ратушняка, 43,2% — Тігіпка. Але, якщо переводити відсотки в абсолютні цифри, то найбільшим доробком Юля збагатилася від прибічників Сергія Тігіпка, який у першому турі взяв аж 13,05% голосів.

За Віктора Януковича пішло 78,9% від Симоненка, 72,9% — Богословської, 66,7% — Пабата, 60,0% — Мороза, 44,1% — Тігіпка. «Ющенківці», до речі, 7 лютого дали за Януковича 7,5% свого попереднього масиву. І тут найбільший приріст — Тігіпків.

Водночас нескладно вирахувати, що «проти всіх» у другому турі проголосувало майже 13% «тігіпківців» — це дуже багато. Як і 20% прихильників Яценюка, котрий посів у першому турі четверте місце. І лише 10% — «ющенківців», що дуже мало, якщо обраховувати в абсолютних цифрах від 5,45% здобутку Президента 17 січня.

Така–от математика. Електорально «противсіхи» найбільше зосереджені в Києві, на Дніпропетровщині та в інших більших містах і Заходу, і Сходу. Тобто не можна сказати, що вони діяли тільки «на зло» Тимошенко — Януковичу теж.

Тепер Юлія Володимирівна та її прихильники мали б притримати емоції і — замість шукати винних у «противсіхах» — спробувати проаналізувати власні помилки. А ті з числа «помаранчевих», що голосували «проти всіх», повинні чинити опір можливим антиукраїнським проявам Януковича з не меншим, а краще — більшим запалом, ніж вони опиралися Тимошенко. Інакше «противсіхоз» справді буде марним. Ну і, зрештою, потрібно не чекати, а самим долучатися до творення кращих «третіх сил».

ОЦІНКИ

Андрій Єрмолаєв, політолог, президент Центру соц. досліджень «Софія»:

— Ще перший тур виборців показав, що виборці поступово дедалі більше орієнтуються на універсалістські політичні позиції й меншою мірою — на старий стереотип поділу на два береги Дніпра. Другий момент пов’язаний з активністю виборців: громадяни не схильні були брати активну участь у політичному процесі, бути причетними до «політичних ігрищ». Рівень самоорганізації людей був низьким.

Відносно високий відсоток тих, хто проголосував у другому турі проти обох кандидатів, на мою думку, є проявом активної громадянської позиції тих виборців, які прагнули радикальної зміни облич в українській владі. Як показали екзит–поли другого туру, переважна більшість людей, котрі голосували проти обох фіналістів, — це ті, хто підтримував у першому турі кандидатів, що не вийшли у другий.

Вважаю, це дуже сильна, амбітна позиція: прийти на вибори, та ще й за таких складних погодних умов, і все–таки проголосувати проти обох. Це вчинок, який треба поважати. І розуміти, що на наступних виборах, можливо вже найближчих парламентських, ці люди так само шукатимуть альтернативу «постійним» лідерам.

Як на мене, звинувачення на адресу Віктора Ющенка, який закликав голосувати проти всіх, є некоректними. Насправді його виборці є ідеологічно визначеними й при цьому політично активними, тож більшість із них віддали голоси за Юлію Тимошенко. І недарма лідерка БЮТ після першого туру почала більше «загравати» з Тігіпком та Яценюком — і вона, і її радники розуміли, що ризик недобрати голоси пов’язаний передусім із виборцями цих кандидатів, а не Ющенка.

Вахтанг Кіпіані,політичний оглядач, журналіст:

— Треба враховувати, що явка на цих виборах стала меншою на 10%: у другому турі 2004 року голосувати прийшло близько 80% виборців, а зараз — менше 70. Думаю, ці 10% — це ті, хто проголосував «проти всіх», просто не пішовши на вибори. Серед них є й колишні активісти Помаранчевої революції. Зрештою, кожен із нас тисячу разів подумав, розуміючи, що політики з «помаранчевого» табору не виконали тих функцій, які ми на них поклали п’ять років тому.

Тому прихильникам націонал–демократів сваритися одне з одним (щодо того, хто «винен» у перемозі Януковича) не варто, бо кожен виходив із бажання добра Батьківщині — і ті, хто голосував «проти всіх», і ті, хто підтримав Тимошенко.

Виборцям Януковича легше, бо в них немає докорів сумління. А я, наприклад, досі не певен, що вчинив правильно, проголосувавши за Тимошенко; десь на відсотків 20 я в цьому сумніваюся… А кампанію за визнання виборів недійсними однозначно не підтримую, бо треба вміти гідно програвати. Її поразка — це діяльність у 2005—2009–му, а не три тижні перед другим туром.

Відсоток тих, хто «проти всіх», — це люди, які справді перебувають у пошуках «третьої сили». Але це не означає, що коли з’явиться «третя сила» у вигляді умовного Яценюка, то вони її підтримають. Бо може бути небезпека «вічного противсіха», який завжди перебуває в пошуку.

У мене, наприклад, дуже поганий сантехнік у ЖЕКу, він мене не влаштовує. Але коли прориває кран, я телефоную до нього, бо краще поганий сантехнік, ніж жодного. Такими самими міркуваннями я керувався, обираючи, як голосувати у другому турі.

До речі, один із найвищих показників голосування «проти всіх» був у 1991 році. Хоча, мабуть, це значною мірою було через те, що багато хто просто не розібрався, навіщо державі в принципі потрібен Президент, або просто належали до палких противників Незалежності.

http://www.umoloda.kiev.ua/number/1594/180/56140/

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Коментуйте без реєстрації, запис справжніх даних потрібен для того, щоб ніхто інший не зміг скористатись Вашим підписом, а також щоб отримувати від нас повідомлення. Ваш перший коментар буде затриманий на перевірку, подальші коментарі провірятись не будуть. Жоден з коментарів до будь-якої статті не буде видалений навіть у випадку, якщо він буде написаний не в нашу користь, окрім випадків вживання в коментарі брудної не нормативної лексики, відвертої та наглої реклами будь-якої політичної сили.


CAPTCHA Image
Reload Image