підписатись

Обробка... Обробка...
Orphus system
При використанні текстів або матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове.

Позиція проти всіх: Альтернатива «меншому злу» чи глухий кут

Після поразки Тимошенко на виборах її прихильники звинуватили виборців, які не підтримали жодного кандидата, у приведенні до влади Януковича. Однак ті, хто став на позицію «проти всіх», наголошують, що голосували по совісті, а не за «менше зло». І хоча думка громадян, які голосували таким чином, жодним чином не впливає на визначення переможця виборів, проте вона свідчить про абсолютне несприйняття наявної політичної еліти й про бажання кардинальних змін.

У другому турі виборів президента 4,36% українців проголосували проти обох кандидатів. Це найвищий показник за всю історію виборів в незалежній Україні. Менше таку позицію висловлювали у сільській місцевості, більше – у містах. Лідером став Київ, де не підтримали жодного кандидата 8,05% виборців.

Натомість різниця між двома учасниками президентських перегонів у підсумку склала 3,48% голосів українців. І після того, як стало остаточно зрозуміло, що вибори Юлія Тимошенко таки програла, її прихильники звинуватили у поразці свого кандидата виборців, що голосували “проти всіх”.

Цапи-відбувайли

Уже за кілька днів до вирішальної неділі в інтернеті почалась справжня “священна війна” прихильників Тимошенко з “противсіхами” – так у всесвітній мережі почали називати виборців, які вирішили не обирати між двома наявними кандидатами, а піти третім шляхом. Особливо активними в інтернет-дискусіях себе проявили прихильники народної концепції “меншого зла”, що завзято переконували суспільство голосувати за нинішнього прем’єр-міністра, аби не пройшов Янукович.

На україномовних форумах та у блогах почали з’являтися статті, які мали на меті ототожнити поняття “не підтримую жодного кандидата” і “голосую за Януковича”. Логіка таких закликів досить проста – враховуючи, що Тимошенко програла Януковичу у першому турі, не підтримати її у другому фактично означає привести до влади претендента з Донецька.

Цікавий той факт, що подібні заклики вийшли за межі приватних розмов та інтернет-дискусій. В одному з досить шанованих україномовних видань з’явилась карикатура, на якій була зображена людина з мішком на голові, ногами, зануреними у миску з цементом, та підписом “За що? Я ж голосував проти всіх”, яка мала символізувати недалекоглядність людей, що мають намір не підтримати Тимошенко.

На третій день після виборів, коли прихильники Юлії Володимирівни зрозуміли, що у їхнього кандидата вже немає шансів і що різниця у голосах між кандидатами майже на відсоток менша за кількість тих, хто не підтримав жодного кандидата, в інтернеті розпочалася справжня істерія. Навіть поважні люди почали поливати брудом “противсіхів”, вживаючи при цьому брутальну лайку та переходячи на особистості.

Міфи про кандидатів-антагоністів

“Американці на виборах президента обирають президента, українці на виборах президента обирають собі долю. В цьому і полягає помилка”, – казав колись політолог Дмитро Корчинський і мав рацію.

На кожних президентських виборах українці опиняються перед глобальною дилемою – буде після виборів Україна існувати як держава чи ні. При цьому другий тур завжди відбувається за тією самою схемою.

Один з кандидатів виконує роль проросійського політика, такого собі втілення зла в уявленні виборців центральних, північних і західних областей, за перемоги якого про Україну не варто буде і мріяти, натомість як з рогу достатку посиплються рішення про надання російській мові статусу другої державної, входження до ЄЕП, відмову від євроінтеграції та вступу до НАТО і т.д. Інший кандидат грає роль патріотичного українця-державника, який зміцнює Україну, орієнтуючись переважно на україномовний електорат.

Гра кандидатів виглядає не дуже переконливо, тому кожному з них особисто бракує підтримки. Однак можливість приходу до влади кандидата від іншого табору мобілізує електорат, стимулюючи його проголосувати не так за кандидата, як проти його опонента. Виправдання власній позиції фокусується у формулі – “Я голосую за менше зло”.

На виборах 1994 року українські патріоти голосували за Кравчука, користуючись гаслом “підтримаймо українського Кравчука на противагу російському Кучмі”. Чому колишній секретар ЦК КПУ з ідеології, у минулому головний опонент відомого дисидента В’ячеслава Чорновола, вважався більш проукраїнським кандидатом, ніж його колега по ЦК Леонід Кучма, відповісти складно.

На виборах 1999 року “меншим злом” виявився вже Кучма, адже його головним конкурентом був комуніст Петро Симоненко. І ось уже українські патріоти, які за чотири роки до того лякали співгромадян тим, що за президентства Кучми зникне Україна, самі ж почали за нього агітувати. Чомусь забулися обіцянки Леоніда Даниловича “зробити російську мову другою державною” та інше.

Вибори 2004 року знову розділили Україну на два табори. При цьому набір аргументів основних кандидатів фактично не змінився. Знову політичними козирями стали російська мова, орієнтація на Росію або Європу.

Як свідчить історичний досвід, реальна різниця між кандидатами у президенти, що використовують протилежні електоральні бази, не така вже й велика. Проросійський кандидат Кучма, ставши президентом, одразу ж забув про свої обіцянки “надати російській мові статус другої державної”, президент Ющенко призначив Віктора Януковича – кандидата, на користь якого відбувалися масові фальсифікації у 2004 році, –прем’єр-міністром України.

Різниця між Тимошенко та Януковичем ще менша: Юлія Володимирівна теж “дружить з Росією”, вміло домовляючись про закупівлю газу та висміюючи разом з російським прем’єром українського президента. Крім того, український прем’єр відмовляється від вступу до НАТО, фактично переймаючи позицію Віктора Федоровича про вирішення цього питання шляхом референдуму.

Якщо ж не брати до уваги обіцянок кандидатів на останніх виборах, а оцінити реальний стан речей, то відмінності знайти буде ще важче. Як Тимошенко, так і Янукович обслуговують цілий список олігархів, які натомість фінансують їхні кампанії. Як прем’єра, так і у лідера ПР у команді повно колишніх “кучмістів”. Крім того, обидва політики уже неодноразово були при владі, не показавши задовільного результату своєї роботи.

Російський приклад

У доленосну ніч з 7 на 8 лютого у штабі Тимошенко жартували про те, що варто було б заборонити графу “не підтримую жодного кандидата”, адже саме цих голосів тоді ще за результатами екзит-полів Юлії Володимирівні не вистачило до перемоги. Дивно чути від представників демократичних сил такі заклики. Певно, представники БЮТ згадали про досвід північного сусіда.

У Росії ще у 2006 році всупереч конституції РФ вилучили графу “проти всіх”. Логіка дій кремлівської еліти цілком зрозуміла – за відсутності кандидатів у президенти Росії, які користуються хоч якоюсь популярністю, виборець фактично не може висловити свого невдоволення чинною елітою.

Такі дії влади викликали обурення не лише політичної опозиції, яка закликала псувати бюлетені, але й представників творчої інтелігенції: музичні гурти Росії записали кілька композицій, присвячених цьому питанню, як, наприклад, “Все любят Родину, но ненавидят Россию” та “Сделай свой выбор”.

Голосування по совісті

Уже багато років українці наступають на одні й ті ж граблі, обираючи “меншу з бід”, внаслідок чого до влади весь час приходять люди, які реально не мають підтримки більшості українських громадян. А через певний час настає ще більше розчарування у діяльності глави держави та його команди. Однак хто в цьому винен? Навряд чи знайдеться людина, яка візьме відповідальність на себе. Скоріше, кожен скаже: “Я голосував за нього, тому що він був меншою з бід”.

Досвід демократичних країн свідчить про те, що це неправильний підхід до питання. Обираючи одного з кандидатів, виборець фактично покладає на себе відповідальність за дії майбутнього президента. Ця практика зрозуміла у США та країнах Європи, де, обравши главу держави, люди згодом виходять на мітинги підтримки свого обранця, однак ніяк не приживеться в Україні, де людей розводять по різні боки барикад, використовуючи старе-добре “розділяй та владарюй”.

Не може бути виправданням і той факт, що у бюлетені немає достойних прізвищ. Це не привід іти на компроміс із сумлінням, адже обираючи “менше зло” людина все одно обирає зло. Для таких випадків існує вибір “проти всіх”.

Графа “не підтримую жодного кандидата” – серйозний інструмент здійснення народовладдя, адже людина, якій не подобається жоден з поданих варіантів, теж має право на волевиявлення.

І, якщо такий вибір не спроможний вплинути на вибори президента прямим чином, він все ж впливає опосередковано – саме за кількістю людей, що проголосували “проти всіх”, можна визначити рівень невдоволення громадян наявною політичною елітою. А це вже чіткий сигнал для можновладців – країні потрібні зміни.

http://novynar.com.ua/analytics/government/103512

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Коментарі читачів (1)

  1. Да, но это еще и не все…

Коментуйте без реєстрації, запис справжніх даних потрібен для того, щоб ніхто інший не зміг скористатись Вашим підписом, а також щоб отримувати від нас повідомлення. Ваш перший коментар буде затриманий на перевірку, подальші коментарі провірятись не будуть. Жоден з коментарів до будь-якої статті не буде видалений навіть у випадку, якщо він буде написаний не в нашу користь, окрім випадків вживання в коментарі брудної не нормативної лексики, відвертої та наглої реклами будь-якої політичної сили.


CAPTCHA Image
Reload Image