підписатись

Обробка... Обробка...
Orphus system
При використанні текстів або матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове.

І от знову вибори

На цей раз – до місцевих органів влади, що, мабуть, ще гостріше дає відчути їх напруженість. Бо політична боротьба ведеться на самому низу. На самому дні, так би мовити. Нижче нікуди.
От і щойно, наприклад, подзвонили у мої двері. Відчиняємо.
– Доброго вечора, я кандидат від партії «Свобода»…
– Дякуємо. До побачення.
Це ж треба, думаю, прямо у квартирі хочуть загітувати. Йдуть до виборця!
Так само сьогодні завітав до нас на роботу наш чинний мер. Зустрівся з колективом. Тримався впевнено, говорив голосно, у деякі моменти навіть розмовляв з нами, як з підлеглими. Жодного питання до кінця не дослухав, відповідав зовсім про інше, висловитися нікому до ладу не дав. Справив враження скоріше успішного бізнесмена, аніж розсудливого керівника – така вже у нього цікава агресивно-впевнена манера спілкування. Ну, він, звичайно, хотів показати нам, який він господарник і яка у нього швидкість мислення. Але я за його думками не встиг. Старий стаю. Зрозумів тільки, що він абсолютно впевнений у своїй майбутній перемозі, а все решта – самі провокації. Проти нього, звичайно. Таке воно, життя мерське, нелегке.
Ну нічого, його сміттям не завалиш, він їм усім ще на другій каденції покаже. І взагалі, турбот у нього – повний рот. Не буде він на дрібниці розмінюватися – типу там, освітлення проводити. Є глобальніші проблеми…
З тим і пішов.
Інший кандидат ось теж порадував. З бігборда заявив, що майже мільйон гривень віддав на відродження духовності. Потішив неймовірно! Бо за таку чесність я готовий йому при житті встановити пам’ятника у стилі Церетелі. Ну, звичайно, якби і у мене був мільйон гривень. Судіть самі: людина відкрито зізналася, що у неї є мільйон. Значить, у неї є і інші мільйони, раз цей мільйон вона пожертвувала на благодійність. Не віддав же цей кандидат останній мільйон, а сам лишився голий-босий-у-вінку. А, значить, він – мільйонер. Логічно?
Так навіщо людині, у якої ВЖЕ Є МІЛЬЙОНИ, ще й посада мера? Жодної логіки! Чим ця посада так приваблює? Що, захотілося попрацювати на благо громади? Чи є інші мотиви?
Та ясно, що є. Великий підприємець ніколи не буде працювати на ЧИЄСЬ благо. Це, знаєте, психологія. Підприємець роками, десятиліттями працював на СЕБЕ. А ми все сподіваємось, що трапиться диво – і бізнесмен стане альтруїстом. Не стане. Значить, крісло мера дає якісь нові можливості… Та всі ми знаємо, які.
А ось іще один кандидат – котрий фотографується з Шухевичем і з жінками. І жінки, і Шухевич – за нього. Цікаве таке поєднання цільових аудиторій. А Ви? – запитує мене цей кандидат. Ви за мене? – запитує він. Ні, я не за Вас, відповідаю я. Бо, може, я за Ілліча. Чи за Зігмунда Фрейда. Чи за містера Андерсона. Яке ваше, зрештою, діло?
Ну і як не згадати про одного, якого позиціонують як не пов’язаного з бізнесом. Який усе життя пропрацював чиновником. Нещодавно на нашому радіо балакав (у прямому ефірі!) якийсь депутат із їхньої фракції у міській раді (чи обласній? Не дочув). Так от цей депутат подарував мені масу позитивних емоцій, коли заявив приблизно таке:
– …Чому ми не повинні у школах читати Джека Лондона, а повинні читати про повію Соню Мармеладову?..
Хотів я тут зателефонувати до них у студію, навіть звук підкрутив – а може номер скажуть? А вони не сказали.
І зле, що не сказали. А то я б довів до відома борців з російською культурою, що Соня Мармеладова не є єдиним і вичерпним образом у романі Достоєвського «Злочин і кара». І що там є ще й інші персонажі, не менш значущі. І що Достоєвського визнали класиком реалізму в Європі і США, на які ми так рівняємось, і вивчають у тамтешніх школах. І що Джека Лондона не можна ввести ЗАМІСТЬ Достоєвського, а можна ввести тільки ПОРЯД з Достоєвським, бо їх В ПРИНЦИПІ не можна порівнювати і взаємозамінювати. Ну і, нарешті, якщо людина з усього Достоєвського запам’ятала тільки «про Соню Мармеладову» – так це вже чого кому бракує…
Але я не дзвонив.
Одним словом, отакі вони, наші кандидати у цьому сезоні. Особисто мене не порадував ніхто – адже зі сторони дивитися воно, звичайно, весело, але коли усвідомлюєш, що тобі ж з ними жити потім – стає трохи сумно. Ну, справді, що нас чекає? Вибору-то, зрештою, особливого і немає. Мер-бізнесмен. Мер-мільйонер. Мер-донжуан (той, за якого жінки). Мер, який вивчає Достоєвського (культурний, а то).
А нам що робити?
Ясно, що. Ми знову оберемо собі багатія, який керуватиме нашим бідним містом.

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Коментуйте без реєстрації, запис справжніх даних потрібен для того, щоб ніхто інший не зміг скористатись Вашим підписом, а також щоб отримувати від нас повідомлення. Ваш перший коментар буде затриманий на перевірку, подальші коментарі провірятись не будуть. Жоден з коментарів до будь-якої статті не буде видалений навіть у випадку, якщо він буде написаний не в нашу користь, окрім випадків вживання в коментарі брудної не нормативної лексики, відвертої та наглої реклами будь-якої політичної сили.


CAPTCHA Image
Reload Image