підписатись

Обробка... Обробка...
Orphus system
При використанні текстів або матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове.

Чому я проти всіх?

Потрапила мені на очі нещодавно стаття з результами квітневого соціологічного опитування. Згідно даних цього дослідження громадської думки, “якби перший тур виборів президента відбувся на момент опитування, то за Віктора Януковича проголосувало б 18,7% громадян. При цьому за Юлію Тимошенко готові проголосувати 13,1% опитаних. За Арсенія Яценюка проголосували б 7,5% респондентів, за Сергія Тігіпка – 4,8%”, за всіх інших кандидатів віддали б свої голоси 12,7% опитуваних…”
Але особисто мене зацікавили зовсім інші цифри. ”За іншого кандидата готові проголосувати 2,9% опитаних, проти всіх – 16,3%, не брали б участі у виборах 10,7%. Не змогли відповісти на запитання 13,2%.” В результаті простих розрахунків виходить, що 43,1% громадян України готові проголосувати проти всіх тих кандидатів, яких нам можуть зараз запропонувати в разі виборів.
Я також на останніх виборах голосувала проти всіх. І якби вибори знову відбулися завтра – знов вчинила б так само. Мій голос “проти всіх” – то не є байдужість і зневіра, то моя активна принципова позиція. Я часто чую заклики: “Не голосуй проти всіх, зроби свій вибір!”, чую щось про “розпорошення голосів”, про вибір “меншого зла”. Але я не розумію що то таке – “менше зло”. Для мене зло – то зло! І чи буває взагалі зло маленьке? Для мене всі вони однакові. Просто зло вбране в різні шати.
Я прочитала програми всіх тих кандидатів та партій. І дійшла висновку, що марно витратила свій час, бо не бачу жодного сенсу навіть намагатися проаналізувати програми, вартість яких оцінюється кількістю грошей, що були заплачені „тіньовими” режисерами. Наші українські олігархи не йдуть в політику і у владу безпосередньо, вони розуміють, що не наберуть тієї підтримки і симпатії, яку зможуть набрати професійні політики, які майстерно володіють мистецтвом маніпулювання свідомістю людей. Тому виділяються величезні гроші на піар цих політиків, надання їм теле- і радіо ефіру. І створюється для нас дуже красива “картинка” про владу і опозицію, між якими начебто точиться непримирима боротьба. ” все – задля народу, задля “покращення життя українців”…
Але якщо уважно придивитися, то стає зрозумілим, що все те штучно створене, що в політиці одні й ті самі люди, які через чотири, п’ять років просто міняються місцями. І якщо сьогодні ти в опозиції, то значить завтра будеш у владі і навпаки. А поки ми сперечаємося, який лідер кращий, хто з них менше вкрав, і хто є “меншим злом”, вони продовжують нахабно захоплювати все більше і більше влади, розкрадаючи те, що ще можна вкрасти.
Присутні в партійних списках “діячі” також не заслуговують на мою довіру. Як уважніше подивитися, то стає зрозумілим, що всі ті списки – то є перелік найближчих друзів лідерів або люди, які дали більше грошей для потрапляння у список. І кожен з них розповідає, що саме він іде до влади тільки для того, щоб зробити моє життя кращим. То до виборів… А після виборів виявляється, що більшість – це власники великого бізнесу та їхні родичі, куми, свати, брати, друзі та інша челядь.
І все, чого прагнуть ті „слуги народу”, то тільки отримання особистих благ. Вони розкрадають і ділять поміж собою сфери впливу, бюджетні гроші, державне майно, природні ресурси. То і є їхня справжня ціль, заради якої вони рвуться до влади. І називається це – кланово-олігархічна система.
Та для мене особисто “проти всіх” то означає “за”… За те, щоб в моїй країні нарешті щось змінилося. Змінилося глобально, а не просто одні політичні шахраї змінили інших. За те, щоб зникла корупція. За те, щоб були гідні зарплати і пенсії. За те, щоб можна було спокійно працювати, займатися підприємництвом, навчатися і мені б ніхто не заважав. За те, щоб держава і влада якомога менше диктували мені, як я маю жити. За те, щоб я мала впевненість у завтрашньому дні.
Мрії? Марні сподівання?
В нашій країні постійно ведуться розмови про те, що не можна малий бізнес душити за допомогою податкової інспекції, що не можна підвищувати пенсійний вік, про доцільність запровадження страхової медицини, про реформи в освіті… Самі тільки розмови.
Але мені набридли порожні розмови й обіцянки. Можете називати мене наївною мрійницею, але мені обридло думати тільки про оплату комунальних платежів, про зростаючі ціни на продукти харчування, про хабарі, які треба дати в лікарні, школі, державних установах… Я хочу знову мріяти.
Мріяти, щоб моя країна була місцем, де можна гідно жити вільною людиною. Мати цікаву роботу, заробляти достатньо, щоб не жебракувати і не випрошувати у влади подачок у вигляді допомог, так званих “пільг”, субсидій тощо.
Наївно? Але ж є приклад країн Балтії, далекого Сінгапуру. Швидкі і радикальні реформи – відкритий ринок, економічна лібералізація, швидка приватизація, стабільна валюта, фіксовані податки дозволили цим країнам вийти з криз, в яких вони перебували. Роботу державних установ зробили прозорою, унеможливили вплив олігархічної державної верхівки – для того, щоб економіка стала вигідною. Завдяки цьому з’явилася можливість для розвитку, роботи і відбудови цих країн. Виникли нові робочі місця, піднялися заробітні плати. Збільшилися інвестиції в економіку. Будуються нові дороги, нові лікарні з сучасним обладнанням, нові школи.
Я хочу мріяти про власну справу. Без біганини по владних кабінетах, без вистоювання черги за кожним папірцем, без хамського ставлення до мене держслужбовців різних рівнів, без оформлення непотрібних ліцензій, дозволів. Без перевірок, метою яких завжди є бажання чиновників отримати від мене хабаря. Смішно?
Але ж як приклад – Грузія. Вся ця складна система отримання ліцензій та дозволів на ту чи іншу діяльність замінюється принципами «одного вікна» і «мовчазної згоди». Перелік ліцензованої діяльності там скоротили на 85% , а деякі служби, такі як санепідемстанції, відмінили взагалі. Для того, щоб видати ліцензії, державні структури мають жорсткі часові обмеження. Якщо протягом цього періоду чиновники не встигають пред’явити будь-яких претензій або взагалі ніяк не реагують, то ліцензія вважається автоматично виданою. І сьогодні в Грузії для того, щоб розпочати свій бізнес, оформити всі необхідні папери та отримати всі дозволи треба витратити всього лише один день.
Я мрію про те, щоб в своїй країні мені не доводилося вести безкінечну війну з корумпованою системою. Щоб отримання будь-якої довідки, паспорту, реєстрація свого майна, своєї справи, своєї партії було легким, прозорим, доступним. Знову моя наївність? Але в Грузії будь-яку інформацію про майно – чи то нерухомість, чи то приватні підприємства, можна дуже легко отримати з публічного реєстру майна за лічені хвилини. Отримати паспорт можна за 2 години, довідку – за пару хвилин біля електронного терміналу, навіть без спілкування з чиновниками. Завдяки появі такого реєстру Грузія тепер посідає 11-те місце у світі за легкістю ведення бізнесу.
Я мрію не мати такий тягар на шиї, як податки. В нашій країні податки і податкові перевірки – то вже вольниця для хабарників. Знову мрії? Чому ж тоді і в Сінгапурі, і в Естонії, і в Литві, і в Латвії, і в Грузії мрії починають ставати реальністю? Податки загалом знизили, а надходження коштів в бюджет країни збільшилися. Бо існує просте правило – стійке збільшення надходжень до державного бюджету можливе лише за рахунок збільшення кількості господарюючих суб’єктів, зростання малого і середнього бізнесу, що, в свою чергу, можливе лише за умови зменшення податкового тиску.
Я мрію про те, щоб не боятися за своє життя, не боятися за життя своїх рідних і близьких, не боятися грабіжників, злодіїв, шахраїв. І головне – не боятися тих людей, на яких покладено обов’язок охороняти мене і мою родину. Знову забагато мрію? Важко уявити, щоб жителі нашої країни висловлювали рівень довіри до своїх правоохоронців на рівні 80% Так ось, у Грузії саме так і є.
Після реформування поліції Грузія перетворилася з країни, що мала високий показник злочинності, на безпечну державу. Зараз Тбілісі може вважатися одним із найбезпечніших міст світу і рівень жертв злочинів значно нижчий, ніж у будь-якій іншій європейській країні. Відповідно, зросло у населення і відчуття захищеності. В сучасній Грузії можна не боятися пройтися містом вночі, залишити машину незамкнену, а мобільний телефон, який ти забудеш, приміром, у кав’ярні, тобі миттєво повернуть. Грузинські працівники патруля (наш аналог ДАІ) не беруть хабарів. Взагалі.
В цих країнах, звісно, є проблеми. Але на мою думку, там відбулася повна зміна взаємин держави з громадянином, коли не держава є головною, а центральною фігурою стає громадянин. І я мрію тільки про те, щоб і наша влада просто не заважала мені, і тоді я сама знайду шляхи вирішення своїх проблем.
А ще я мрію жити в Україні. В Україні, де влада завжди буде враховувати національні інтереси, шанувати історію та традиції свого народу. В Україні, яка справедливо оцінить своє минуле і засудить злочини проти українського народу та всих тих, хто причетний до цих злочинів. Я мрію ходити вулицями своєї країни, які нарешті носитимуть імена героїв України, що боролися за її незалежність, а не катів українського народу, поплічників тих, хто „розкуркулював” мого прадіда, заморив голодом малолітніх дітей моєї прабабусі і знищив мільйони українців тільки тому, що вони були українці. І я мрію бачити на площах пам’ятники героям України, а не організаторам Голодомору та репресій, вождям комуністичного режиму, зрадникам і вбивцям, від куль яких загинули разом з мільйонами моїх співвітчизників і брати моєї бабусі. Я мрію ніколи більше не зазнати того сорому, коли мені довелося пояснювати своїм дітям, чому поряд з жовто-блакитним Прапором Незалежної України, за саме право на існування якого їхні предки поклали життя, висить і червоний, під яким і нищили членів моєї родини.
Але влада, яка сама ухвалює закони і сама ж їх порушує, ніколи не зможе реформувати країну. Давно пора залишити будь-які сподівання на такі дива. Їх не буває в принципі. Хіба можливо, щоб наші головні корупціонери зробили так, щоб корупції не було? Щоб наші головні злодії зробили свою діяльність прозорою? Щоб олігархи, які вважають простих людей „бидлом”, виплачували гідну заробітну плату чи пенсію? Навряд чи… Ні ті, що при владі, ні ті що мають намір до влади прийти, нічого подібного робити не будуть.
На відміну від багатьох країн центрально-східної Європи, таких як Польща, Болгарія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, у нас в країні роки поспіль тільки ведуться розмови про те, що є необхідність законодавчих заходів і практик по недопущенню в державний апарат, правоохоронні органи, на інші важливі посади осіб, які скомпрометували себе співпрацею або співучастю в попередніх політичних системах. То ж у мене немає іншого вибору, як тільки сказати їм “я – проти всіх”. Для мене кількість голосів “проти всіх” – це показник реальної ситуації в державі. Це є дійсним відображення думки простих людей про все, що в нас відбувається. Це сигнал для тих, хто має в собі сили почати будувати нову Україну. Я вірю, що в Україні такі люди є, але вони, можливо, думають, що цю систему не здолати. Я голосую “проти всіх”, щоб підтвердити свою готовність стати саме на їхній бік. Мій голос “проти всіх” – то намагання сказати, що особисто мені обридла існуюча політична система, і обридла влада, і обридла “опозиція”…
Мій голос “проти всіх” сьогодні – то голос, який я віддам завтра за тих, в кого таки вистачить сили здійснити мої мрії. І то будуть люди, що не мають жодного відношення до сьогоднішньої влади і влади минулого. Не мають ні з ким з існуючих політичних сил та олігархічних кланів ніяких домовленостей і взаємних зобов’язань. Люди вольові, чесні, порядні. І я готова віддати завтра свій голос саме за них, коли побачу, що вони мають не тільки політичну волю, тверді наміри, принципову позицію, але й конкретний план втілення моїх мрій. Маю надію почути конкретну відповідь на моє конкретне запитання – “Що ви будете робити, коли прийдете до влади?” І хочу вірити, що почую відповідь…
Замість післямови… Коли я розмірковувала про глобальні речі, до нас в організацію прийшла молоденька жіночка з дівчинкою. Поки мама бігала по кабінетах, оформлюючи всі ті бюрократичні “папірці”, які необхідні для отримання подачок держави у вигляді субсидій, пільг і таке інше, дівчинка сиділа на стільчику і гірко плакала. Я запитала в неї, що трапилося. В дівчинки було велике справжнє горе… Мама не купила їй розмальовку, бо “…ми витратили всі гроші на продукти і залишилося тільки на автобус…” І промайнули в мене перед очима всі палкі гасла “обранців народу”, що не доїдають і не допивають, як про нас усіх турбуються днем і вночі. Чи їхні діти плачуть коли-небудь від того, що мама не може купити їм розмальовку? І я зрозуміла, що моя позиція “проти всіх” – то все ж таки позиція “за”. За те, щоб в маленьких дівчаток, чиї мами за порадою нашого “турботливого” уряду беруть лопати і йдуть копати огороди, щоб хоча б було що поїсти, ніколи не було такого горя – не мати розмальовку, чи іграшку, чи книжку…
Тим, кому цікаво – я встигла вийти і купити дитині таку омріяну річ. І не тому, що я багатша від її мами, просто то відбувалося до обід і я не встигла ще витратити 2 гривні, залишені на пиріжок…

Оксана Стельмах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Коментарі читачів (2)

  1. -1 +1 Belka777 +6 says:

    Після нескладних роздумів абсолютно погоджусь – противсіхи дійсно єдина реальна сила. Причому особисто я робив саме такий вибір, бо не бачу іншого варіанту для розвитку демократії. Єдине – звичайно є сподівання на те, що розвиток громадянського суспільства дасть суттєвий крок вперед, коли стане зрозуміло, що грати з людьми у наперстки вже не можна. Ось стосовно підрахунку кількості противсіхів – то можна нарахувати і більше. Наприклад, якщо взяти дані попередніх місцевих виборів , то там неявка разом з саме голосами “проти всіх” дає у сумі за 57% (!) … Дякую – чудова стаття.

  2. -1 +1 Віталій +3 says:

    Я з Донецька. На виборах 2010 (обох) нарешті отримав право голосувати. Обрав “Фронт Змін” Яценюка, бо Тимошенко та Тягнибока ненавиджу, а Януковичу не вірю. Проголосував за Арсенія. Після цього той зрадив ідеї своїй партії і об’єднався з косатою зечкою-хвойдою. Ото ж я зараз буду ставити хрестики біля “проти всіх”. Ось така от моя цікава історія. :-)

Коментуйте без реєстрації, запис справжніх даних потрібен для того, щоб ніхто інший не зміг скористатись Вашим підписом, а також щоб отримувати від нас повідомлення. Ваш перший коментар буде затриманий на перевірку, подальші коментарі провірятись не будуть. Жоден з коментарів до будь-якої статті не буде видалений навіть у випадку, якщо він буде написаний не в нашу користь, окрім випадків вживання в коментарі брудної не нормативної лексики, відвертої та наглої реклами будь-якої політичної сили.


CAPTCHA Image
Reload Image