підписатись

Обробка... Обробка...
Orphus system
При використанні текстів або матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове.

Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив сьогодні на брифінгу президент соціологічної компанії Research & Branding Group Євген Копатько, коментуючи результати проведеного опитування. За його словами, на питання: «Якби у виборчих бюлетенях був пункт «проти всіх», то чи скористалися б ви ним 28 жовтня 2012 року під час голосування за партійними списками?», 17% респондентів відповіли: «У цілому, так». Водночас, 76% опитаних обрали відповідь «В цілому, ні», а 7% було важко відповісти. Соціологічна компанія Research & Branding Group проводила опитування з 6 по 16 листопада 2012 року. Було опитано 2076 осіб методом особистого інтерв’ю в 24 областях України, Криму, містах Києві і Севастополі. Очікувана середня похибка у вибірці становить плюс/мінус 2,2%.

http://www.unian.ua/news/536935-17-ukrajintsiv-hotili-b-progolosuvati-proti-vsih-opituvannya.html

Виключення графи “проти всіх” з виборчих бюлетенів є негативною зміною в українському законі про вибори.

Досвід 2006 року показує, що ця графа “позбавила” партію Наталії Вітренко місця в парламенті”, – зазначила Віра Крат на засіданні круглого столу “Закон про вибори депутатів України – крок до демократії?” в Інституті Горшеніна.

Якщо врахувати, що голосування “проти всіх” та знищення бюлетенів позбавляє подібні партії депутатів – то ми на правильному шляху!

http://www.newsmarket.com.ua/2012/09/dobre-shho-z-byuleteniv-zabrali-grafu-proti-vsih-yurist/

Если оценивать новый избирательный закон в целом, то мое личное отношение позитивное. Партийная система формирования депутатского корпуса у нас оказалась разрушенной: из-за отсутствия политической культуры вместо политической ответственности мы получили политическую коррупцию и политическую проституцию, а народных депутатов превратили в крепостных кнопкодавов-многостаночников. Возвращение к смешанной системе выборов оцениваю положительно: те, у кого есть деньги, получили выбор относительно их использования: дать взятку партийному вождю за место в партийном списке или вложить в мажоритарный округ и одержать победу. Новые политические партии получили возможность стать парламентскими, выдвинув и проведя по мажоритарным округам мощных кандидатов. Сами выдвиженцы и независимые кандидаты получили возможность реализовать свое конституционное право быть избранными. Избиратели также могут выбирать, за что отдать свой голос: за гречку, дармовую сотню или за лучшее будущее своих детей и внуков. прочитати повний текст

Частина виборців, які готові голосувати проти всіх кандидатів, в Україні вже збільшилася майже до 1 5. Таку думку висловив голова Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко на прес-конференції в Києві.

«Набагато збільшується частина виборців, які нікого не підтримують, умовна група «проти всіх». За останніми підрахунками їх 17% і це дуже великий показник. Це попередження сьогоднішньої політичної еліти і не тільки правлячим, але й старої опозиції – це серйозна ознака кризи настрою і політичної еліти», – сказав політолог, – інформує ГолосUA.

За його словами, якраз перед річницею президентства В. Януковича, в лютому цього року, було вироблено ряд досліджень громадської думки, і вони зафіксували нові тенденції. Велика частина зміна громадської думки, як зазначив В. Фесенко, каються зниження рейтингів як президента Януковича і Партії регіонів, так і самої опозиції.

Політолог підкреслив, що при владі це вже друга хвиля падіння рейтингу – перша була влітку, коли закінчився так званий «медовий місяць» для влади і виборців і це було закономірне охолодження очікувань.

Друга ж хвиля, як зазначив В. Фесенко, пов’язана з гострою соціально-економічною ситуацією в країні. «Я думаю, що причини очевидні, а саме соціально-економічна ситуація, подорожчання гречки, інших продуктів харчування бензину, комунальних тарифів і т.д.», – зауважив він.

Зниження рейтингів опозиції, в усякому разі, що стосується БЮТ-Батьківщини, за словами В. Фесенка, трохи дивно, тому що в попередні роки, коли падав рейтинг влади – він переходив до опозиції.

«У 2005-2006 році, коли було теж зниження рейтингів Ющенка і Тимошенко на цьому тлі відбувалося збільшення рейтингів ПР, зараз такої тенденції немає. Це зайвий раз свідчить про те, що опозиція не вийшла з кризи. Вона не відновила довіри до виборців », – сказав політолог.

http://zaxid.net/newsua/2011/2/28/214039/

Во 2 туре выборов Президента Украины около четверти избирателей (6,7 млн. человек) голосовало не за, а против: или против Тимошенко, или против Януковича, или против обоих одновременно. Остальные – около 70% – голосовали за конкретного кандидата. Об этом свидетельствуют результаты опроса, проведенного социологической группой «Рейтинг».

Так, 21% избирателей, которые отдали во ІІ туре свой голос за В.Януковича, в действительности голосовали против Ю.Тимошенко. Больше всего таких оказалось в Центре, на Севере и на Востоке. И наоборот, четверть избирателей, которые отдали свой голос за Ю.Тимошенко, в действительности голосовали против В.Януковича. Больше всего таких на Севере и на Востоке.

В настоящее время по меньшей мере каждый четвертый из категории избирателей, которые голосовали против, поддерживает С.Тигипко, каждый десятый А.Яценюка, каждый десятый остается против всех. Вместе с тем около 18% из них уже поддержат действующего главу государства, а 7% – его конкурента на выборах.

По состоянию на начало марта рейтинги политиков были следующими: В.Янукович – 38,2%, Ю.Тимошенко – 22,4%, С.Тигипко – 13,6%, А.Яценюк – 5%, В.Ющенко – 2,1%, П.Симоненко – 1,7%, В.Литвин – 1,2%, О.Тягнибок – 1,1%. Другие политики – 1,1%, против всех – 4%, На будут принимать участие в выборах – 5,7%, не определились – 4,2%.

Как видно из приведенных рейтингов, сравнительно с I туром выборов наиболее существенно выросла поддержка уже действующего Президента В.Януковича. Рейтинги Ю.Тимошенко и С.Тигипко практически не изменились. При этом с января более чем вдвое потерял В.Ющенко (с 5 до 2%). Также несколько потерял и А.Яценюк (с 7 до 5%).

На сегодня электорат В.Януковича мобилизован больше, чем сторонники других политиков. Так, около 75% сторонников Партии регионов выразили готовность принять участие в досрочных парламентских выборах. Сторонники БЮТ мобилизованы лишь на 64%, «Фронта перемен» – на 61%, «Сильной Украины» – на 57%.

Опрос был проведен 2-10 марта текущего года методом личного интервью. Было опрошено 2000 респондентов возрастом старше 18 лет во всех регионах Украины и АР Крым. Статистическая погрешность не превышает 3%.

http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_31384.html

«З листопада – початку грудня у передвиборчому дискурсі домінувала примітивна соціальна міфологія, активно використовувалася дихотомія «Захід-Схід», протиставлення «біло-голубі» – «біло-сердечні». Чим ближче було до дати виборів, тим активніше у цій соціальній міфології проявлялася ця дихотомія, закладена ще на виборах 2004 року. У період між першим і другим туром і Тимошенко, і Янукович у спробах максимально мобілізувати виборців використовували технологію поглиблення поляризації суспільства. Через медіа, у публічних виступах лунали заклики, які поляризували українські регіони», – заявив 20 лютого під час круглого столу «Соборність України у світлі президентської виборчої кампанії 2010 року» у Львові політичний експерт, викладач факультету журналістики Львівського національного університету ім. І.Франка Ігор Балинський.

І.Балинський зазначив: “Мені видається, що фальш, яка звучала у виступах політиків у цьому мобілізаційному дискурсі, спричинила до появи майже 5% виборців, які проголосували проти всіх, і нижчої явки виборців загалом”.

Експерт уточнив: “Для частини виборців Західної України фальшивою є ситуація, коли прем’єр-міністр Юлія Тимошенко приходить на “Різдвяні зустрічі” Алли Пугачової і заявляє у ЗМІ, що в молодості її улюбленими співаками були Пугачова й Кузьмін, а у “Львівській опері” говорить, що якби вона жила в 1919 році, то була б січовим стрільцем. Це – зразок політичної шизофренії. Мені видається, що для частини виборців Західної України таких речей в період до другого туру було достатньо від обох кандидатів, щоб вони проголосували проти обох або взагалі не прийшли голосувати”.

І.Балинський резюмував: “Тому спроби і Тимошенко, і Януковича мобілізації виборців перед другим туром лише поглиблювали поляризацію суспільства. Назовні дуже проглядала штучність цих закликів, штучність пасіонарності обох політиків, якою вони себе намагалися наділити”.

http://www.zaxid.net/newsua/2010/2/20/185012/

Екс-кандидат у Президенти Василь Противсіх змінив прізвище на Гуменюк.

Про це він повідомив в інтерв’ю газеті “Високий Замок” (Львів).

“Я вже його (прізвище) змінив, і тепер мене звати Василь Васильович Гуменюк”, – сказав він.

Також Гуменюк повідомив, що його голоси на виборах були украдені.

“В усіх, хто зайняв місце нижче 5 після Ющенка, голоси украли й приписали їх ви знаєте кому. У місті Яремче живе 34 моїх родичі, 1 800 вірних друзів (з них 10 – священнослужителі), а значить, що проголосували тільки 39 виборців”, – сказав він Гуменюк.

Він вважає, що, тих, хто украв його голоси на виборах, потрібно посадити у в’язницю.

Як повідомляло агентство, Гуменюку 63 роки, раніше він вирішив змінити прізвище на Противсіх і 2 жовтня 2009 року одержав паспорт із новим прізвищем.

Був технічним кандидатом від Партії Регіонів у першому турі виборів Президента 17 січня 2010 року.

За Гуменюка-Противсіха проголосували 40 352, або 0,16% виборців.

Народився в селі Олешків Івано-Франківської області. У 2006 році балотувався в мери Івано-Франківська. Проживає в Івано-Франківську.

http://uv.ukranews.com/p10/news/news_main/article.html?id=4003

Поет, публіцист, громадський і політичний діяч, один із творців Незалежності України Дмитро Павличко нещодавно виступив із відкритим листом до українського народу. Про те, чому українці не повинні просидіти дома на цих виборах, наша розмова із Дмитром Павличком.

– Пане Павличко, що спонукало Вас так активно стати на підтримку Юлії Тимошенко? Ви ж виступали за Віктора Ющенка…

– Цьому передувала історія, яку хочу розповісти. У вересні 2008 року я був запрошений разом із Богданом Горинем до Юлії Тимошенко на розмову. Юлія Володимирівна сказала: Дмитре Васильовичу, ви маєте вплив на Віктора Ющенка, допоможіть мені зв’язатися з ним, бо не бере телефонної слухавки, не розмовляє зі мною, уникає будь-яких контактів! Далі сказала, що їй, керівникові Кабінету міністрів, необхідно спілкуватися, радитися з Президентом країни. Адже виникає маса поточних питань. Я запитав: Юліє Володимирівно, яку умову ви ставите, що я маю передати Президентові, яка умова примирення? Юлія Володимирівна відповіла: я готова не йти на президентських виборах проти Ющенка, але задля цього від нього вимагається лише одне – попросити пробачення за те, що він назвав мене зрадницею України! Я подумав. що мені вдасться об’єднати Юлією з Віктором, переконати Президента, адже це була моя мета упродовж років помайдання, об’єднати лідерів помаранчевої сцени. Я повинен був примирити їх, бо ж був тією людиною, яка стояла між ними на сцені Майдану, з одного боку Віктор, а з другого – Юля. Я тоді мріяв лише про одне, щоб вони не розсварилися.

Я знав, що в нашій історії чвари між князями та гетьманами доводили Україну до занепаду та неволі. Але коли я звернувся до оточення Президента з просьбою допустити мене до нього, мені відмовили. Ющенко не брав слухавки. Тоді я попередив Секретаріат Президента, – якщо не допустять мене до Віктора Андрійовича, не дадуть змоги з ним переговорити, я виступлю у пресі. Так і сталося – мене не допустили і я виступив. Разом із Богданом Горинем. Лист був надрукований у „Літературній Україні” (18.ІХ.2008).

Між іншим, я писав Ющенку, що варто зміцнити демократичну коаліцію у парламенті. Я зауважував, що його оточення недооцінює людей, які віддали своє життя за Україну. Богдан Горинь, колишній в’язень Гулагу, мій друг, і я – ми почувалися ображеними. Мій відкритий лист до Президента, опублікований в „Літературній Україні”, ще раз нагадую, 18 вересня 2008 року, свідчить, що пані Тимошенко прагнула примирення з Віктором Андрійовичем, але Президент цього не хотів.

– Разом із тим ви погодилися буди довіреною особою у президента.

– Так, бо я пробачав і пробачаю Ющенкові багато помилок через те, що він поїхав у Тбілісі, коли на Грузію напала російська армія і сказав: „Грузини, Україна з вами!”. То була важлива промова. Але нині мова не йде про відносини маж: Тимошенко та Ющенком, а фактично про небезпеку втрати нашої національної свободи і політичної незалежності. Ми опинилися у становищі, коли наше ставлення до виборів 7 лютого у формі ігнорування означає, що ми за Януковича.

Ющенко, який нещодавно заявляв, що Юлія Володимирівна і Віктор Федорович – це „два чоботи – пара”, сказав неправду. Вона спрямована на те, щоб Янукович у тих „чоботях” спокійно дійшов до президентського крісла. Мовляв, немає в нас вибору. Але ж Юлія Тимошенко відрізняється від Віктора Федоровича. Це бачить і чує вся Україна. Тимошенко стоїть за єдину українську державну мову, за економічну, насамперед енергетичну незалежність України, проти єдиного економічного простору. Вона – за політичну відмежованість від Росії, за вступ до Європейського Союзу, а також за підготовчу організаційну роботу в Україні, щоб на референдумі наш народ проголосував за входження до НАТО. Багато є речей, за які необхідно підтримати прем’єра. Юлія Тимошенко – символ Майдану, в неї нема нічого спільного з програмою Януковича. Я звертаюся до читачів вашої газети, а через них до своєї української нації, яку сприймаю, як велику родину: я був прихильником Ющенка, намагаюсь та не можу його зрозуміти, отже повинен сказати правду.

Якщо ми мовчимо на виборах, не йдемо голосувати, або голосуємо проти всіх, то значить – голосуємо за Віктора Януковича. А я проти Януковича! Бо з ним до нас іде нове поневолення, зверхність Москви. Ми станемо Малоросією, будемо знову рабами, якими були. Янукович не має українського походження, немає української душі і належної інтелектуальної підготовки, щоб стати символом України.

– До речі, Юлії Тимошенко також закидають, що вона не має українського походження…

– На це хотів би сказати так: українка Настя Лісовська (вона ж Роксолана), будучи на троні Оттоманської імперії, зробила для турків більше, ніж будь-хто з турецьких султанів. Так само багато зробила для російської державності німкеня Катерина ІІ. Так само українець Михайло Корибут-Вишневецький був королем Польщі. І ніхто з польської шляхти не протестував. Узагалі польськими королями були шведи, німці, французи, угорці, а Річ Посполита була великою державою Європи. Тому для нас найважливіше, яка в Тимошенко душа. А вона українська! Вона хоче бути Президентом України, бо чує в собі душу народу, серед якого зросла. Ми повинні цим захоплюватися, адже це Україна підняла її колишню молоруську свідомість до рівня свідомості великих українців.

Найголовніша причина того, чому я підтримую Тимошенко у тому, що вона має живий розум, здатний розвиватися, вбирати в себе світ українства, ставати справді українським, гнучким, серйозним політиком. Вона була і є реальним символом Майдану. Ті, хто вже за неї проголосували, це народ із Майдану. Тому я звертаюся до людей, а також до кандидатів, які програли у президентських перегонах: подумайте, якщо ми не підтримуємо Тимошенко, то значить голосуємо за Януковича.

– Захід України не дуже активно голосував у першому турі, чому так сталося, що активність була недостатньою?

– Звичайно, мала місце розчарованість. Був підкинутий із штабу Януковича облудливий варіант голосувати проти всіх. Це теж саме, що й – „за Януковича”. На жаль, Ющенко та його оточення думають, що Тимошенко гірша за Януковича. Оце страшно. Головний опонент Ющенка п’ять років тому, ставленик Москви Янукович раптом став влаштовувати оточення Президента. Для патріотичних регіонів вигадали тезу „проти всіх”. Пригадайте, як осоромився мій земляк, який назвав себе Василь Противсіх. Його не підтримав народ і він став посміховищем. Отже, не можливо бути – проти всіх. У житті суспільства та нації не буває такої позиції. Мислячим людям не можна займати таку позицію. Треба мати свою родину, своє село, свою націю. Проти всіх можуть бути нелюди, які сидять у своїх хатах і ненавидять сусідів і весь світ. Я знаю, що таке розчарування, знаю у чому навіть недопрацювала Тимошенко у першому турі і в чому помилялася взагалі. Але хай у цьому розбереться історія.

А сьогодні мова йде не про це. Важливо визначитися, спитати себе, хто буде наступним Президентом України? Це має бути мудра, вихована Україною українська людина. І на це питання мають дати відповідь національно-демократичні сили, які сконцентровані насамперед у Львові, на Заході України. Якщо ми цього не зрозуміємо, не об’єднаємося, то виберемо Януковича, підемо шляхом кремлівського проекту. При цьому, повірте, Янукович буде навіть нам усміхатися, підігравати. Але біда в тому, що він не самодостатній політик. Ним керує Москва! Він не здатний як людина очолити таку європейську, велику і розвинену культурою державу, як Україна. Він може діяти тільки під впливом оточення, а навкруги нього сьогодні в радниках і консультантах, у запліччі – Москва! Половина його оточення – колишня агентура КДБ.

– Останнє запитання: ви мали зустріч із Юлією Тимошенко. Якщо не секрет, про що це була розмова?

– Я порадив їй звернутися до Ющенка та переговорити з ним. Я ще наївно сподівався на чудо! Пізніше з цим проханням я звертався і до нього. Якщо вдалося б примирити їх, то це був би неординарний крок, на який здатні тільки великі політики. Уявіть, як би вся Україна була заскочена тим, що Ющенко подав руку Тимошенко. Думаю, що в такій ситуації головна роль мала належати саме Ющенкові. Він мав би звернутися до демократичних, націоналістичних (у розумінні – служіння народові) сил із таким закликом. Не розумію, чому він забув, хто його справжній опонент, у кого він виграв вибори п’ять років тому. Нам має бути ясно, зрозуміло, що коли Тимошенко виступає проти Януковича, вона стоїть, як стояла на Майдані, за Україну. Тому Тимошенко є близькою для всіх національно-демократичних сил, для кожного українця. Ті, хто не підтримує Тимошенко, хто вважає її ще гіршою за Януковича, мають визнати, що в нас немає народу. Але він є! Це відчуває і розуміє Юлія Тимошенко, йде з українським народом і потребує його допомоги!

http://sd.net.ua/2010/02/01/pavlichko_interview.html

Екс-кандидат у президенти Василь Противсіх вирішив проголосувати за лідера Партії регіонів Віктора Януковича у другому турі виборів Президента.

“За Януковича. Мені мужик симпатичний. Баба в цьому випадку мені не симпатична”, – сказав він.

Водночас, він заявив, що не був технічним кандидатом Януковича. “Я ніколи не був технічним кандидатом”, – сказав він.

Крім того, він заявив про намір взяти участь у найближчих виборах до Верховної Ради, якщо вони відбудуться за мажоритарною системою.

Як повідомлялося, у першому турі президентських виборів Противсіх зайняв 14-е місце, набравши 0,16% голосів виборців (понад 40 тисяч голосів).

http://vidgolos.com/11386-protivsix-progolosuye-za-yanukovicha.html

Що це за графа така у виборчому бюлетені? Хто і навіщо її вигадав? А вигадали її розумні політтехнологи. Використали невдоволення людей, щоб у такий “хитрий” спосіб відсунути частину виборців від виборчого процесу. Мовляв, голосуєте “проти всіх”, ну й тіштеся, що ви тут ні до чого. Оберемо президента і без вас, бо ваші голоси ніхто враховувати не буде.

Тепер треба згадати відомий вислів: ” а що я з цього буду мати?”. Відразу вимальовується відповідь :”Я буду мати слабке вішення свого самолюбства і на додаток – дулю в кишені”. Якщо нам цього достатньо, тоді вперто будемо стояти в позі страуса. Це така перша версія, а може бути і друга.

У першому турі балотується аж 18 кандидатів. Ну невже вони всі не достойні? Подивимось уважніше: одних ми знаємо давно, других не дуже, третіх бачимо вперше. Не будемо читати програми кандидатів: по перше не вони їх писали, по друге, а хто ті програми колись виконував? Візьмемо за показники відомі моральні якості, та справи, які ці люди здійснювали до свого кандидатства, і тоді наступає в голові прояснення. Про такий спосіб говорив ще Ісус Христос:” Бійтеся фарисеїв солодко говорючих, бо суть вони вовки хижі… по ділах їх і пізнаєте їх…” Відразу побачимо хто обіцяв та не виконав; хто брехав, як співав; хто ділив країну на ласі шматки, а хто людей на сорти; хто стояв на “задніх лапках” заради посади; хто морочив голови не здійсненними фантазіями і тягнув за собою народ для їх втілення, а хто чесно, без галасу кожний день наполегливо виконував свою роботу, щоб не люди для держави, а держава була для людей.

http://www.ua-elections.com/proty/

Результати голосування на виборах Президента України 17 січня 2010 року засвідчили, що в другому турі за посаду глави держави боротимуться лояльні до Кремля кандидати. Цей невтішний підсумок президентства Віктора Ющенка поставив патріотичних українців перед проблемою: проголосувати проти всіх або не прийти голосувати чи все-таки віддати свій голос за «менше зло».

Відповідальність перед прихильниками, які проголосували за лідера Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олега Тягнибока, зобов’язує нашу політичну силу прояснити це болюче для багатьох українців питання з позиції національних інтересів.

Українці, які віддали свій голос за націоналістичну ідею, є, перш за все, ідеологічними, та незалежними у своєму виборі. Завдяки цим якостям вони не піддаються на підкуп і політтехнологічні маніпуляції.

Однозначно заявляємо, що Всеукраїнське об’єднання «Свобода» за жодних обставин не буде підтримувати висуванця Партії регіонів Віктора Януковича. Закликаємо всіх українців не віддати жодного голосу за цього кандидата.

Не все так однозначно з Юлією Тимошенко як кандидаткою «меншого зла». По-перше, історія підтверджує, що кожне, навіть найменше зло, обов’язково стає великим, особливо, після приходу до влади. По-друге, Юлія Тимошенко причетна до надто великої кількості антиукраїнських дій. Лише у 2009 році українці стали свідками сумнівних газових угод з Путіним, колосальних зовнішніх запозичень, намагань узурпувати владу через ПРиБЮТ. Але, головне, величезна кількість українофобів у середовищі Прем’єрки.

Не вимагаємо від Юлії Тимошенко чогось надскладного. Не вимагаємо навіть негайно очистити своє оточення від олігархів, які перебувають у партії «Батьківщина» чи фракції БЮТ, таких як Губський, Васадзе, Фельдман, Жеваго та їм подібних. Так само як відмовитися від послуг групи Кравчука-Медведчука та ідеї призначення останнього Генеральним прокурором України. Розуміємо, що до другого туру Юлія Тимошенко не зможе відновити соціальну справедливість і позбавити енкаведистських катів персональних пенсій, а натомість надати соціальні ґарантії ветеранам ОУН-УПА, репресованим та політв’язням.

Проте є питання, вирішення яких залежить винятково від Юлії Тимошенко як Прем’єр-міністра та лідерки БЮТу. Ці питання вона має всі можливості вирішити вже зараз, ще до другого туру голосування (до 5 лютого 2010 року), не чекаючи обрання Президентом України:

Оприлюднити тексти підписаних у січні 2009 року газових угод із Москвою з усіма додатками, щоб наочно довести, що в них немає шкоди українським національним інтересам.

Відмовитись від послуг комуністичної партії та негайно звільнити із посад голову Державного комітету архівів Ольгу Гінзбург, голову Державного комітету лісового господарства Миколу Тимошенка, заступника міністра охорони здоров’я Валерія Бідного, заступника міністра МВС Василя Мармазова, заступника міністра юстиції Володимира Богатиря, заступника міністра молоді та спорту Юрія Сизоненка, заступника глави Державної податкової адміністрації Олега Матвєєва, заступника міністра транспорту Михайла Чубая та інших ставлеників КПУ в Уряді.

Покарати депутатів та чиновників, які захищали колишнього народного депутата від Блоку Юлії Тимошенко, «мисливця на людей» Лозінського та пропонували відзначити його державними нагородами (В. Яворівського та інших).

Покарати народних депутатів фракції БЮТ, які проголосували за відзначення на державному рівні 90-ої річниці комсомолу України, депутатів Одеської міської ради від БЮТ, які проголосували за встановлення пам’ятника російській імператриці Єкатєріні ІІ.

Озвучити офіційну позицію щодо визнання ОУН-УПА борцями за державну незалежність України та гарантувати, що не будуть скасовані Укази про присвоєння звання Герой України Романові Шухевичу та Степанові Бандері.

Не слово, а чин дасть виборцям мотивацію для голосування і тільки тоді Юлія Тимошенко зможе отримати підтримку патріотичних українців.

Водночас, не зважаючи на те, чи будуть конкретні дії з боку Юлії Тимошенко чи ні, Всеукраїнське об’єднання «Свобода» як єдина сила українців гуртуватиме навколо себе національну опозицію.

http://www.mk.mk.ua/rubric/politic/2010/01/24/01643/

Візьмемо логіку “противсіхозу” та електорального абсентеїзму та спробуємо зрозуміти куди вона може загнати країну.

2010 Тимошенко – Янукович. Тимошенко – менше зло.

2015 Янукович – Симоненко. Янукович – менше зло.

2020 Симоненко – Вітренко. Симоненко – менше зло.

2025 Вітренко – Марков. Вітренко – менше зло.

2030 Марков – Чікатіло. Марков – менше зло.

2035 Чікатіло – Сатана. Чікатіло – менше зло.

Таким чином, завдяки противсіхозу та неучасті в виборах в 2040 Президентом України стане САТАНА.

http://napivprovidnik.livejournal.com/203735.html

Після поразки Тимошенко на виборах її прихильники звинуватили виборців, які не підтримали жодного кандидата, у приведенні до влади Януковича. Однак ті, хто став на позицію «проти всіх», наголошують, що голосували по совісті, а не за «менше зло». І хоча думка громадян, які голосували таким чином, жодним чином не впливає на визначення переможця виборів, проте вона свідчить про абсолютне несприйняття наявної політичної еліти й про бажання кардинальних змін.

У другому турі виборів президента 4,36% українців проголосували проти обох кандидатів. Це найвищий показник за всю історію виборів в незалежній Україні. Менше таку позицію висловлювали у сільській місцевості, більше – у містах. Лідером став Київ, де не підтримали жодного кандидата 8,05% виборців.

Натомість різниця між двома учасниками президентських перегонів у підсумку склала 3,48% голосів українців. І після того, як стало остаточно зрозуміло, що вибори Юлія Тимошенко таки програла, її прихильники звинуватили у поразці свого кандидата виборців, що голосували “проти всіх”.

Цапи-відбувайли

Уже за кілька днів до вирішальної неділі в інтернеті почалась справжня “священна війна” прихильників Тимошенко з “противсіхами” – так у всесвітній мережі почали називати виборців, які вирішили не обирати між двома наявними кандидатами, а піти третім шляхом. Особливо активними в інтернет-дискусіях себе проявили прихильники народної концепції “меншого зла”, що завзято переконували суспільство голосувати за нинішнього прем’єр-міністра, аби не пройшов Янукович.

На україномовних форумах та у блогах почали з’являтися статті, які мали на меті ототожнити поняття “не підтримую жодного кандидата” і “голосую за Януковича”. Логіка таких закликів досить проста – враховуючи, що Тимошенко програла Януковичу у першому турі, не підтримати її у другому фактично означає привести до влади претендента з Донецька.

Цікавий той факт, що подібні заклики вийшли за межі приватних розмов та інтернет-дискусій. В одному з досить шанованих україномовних видань з’явилась карикатура, на якій була зображена людина з мішком на голові, ногами, зануреними у миску з цементом, та підписом “За що? Я ж голосував проти всіх”, яка мала символізувати недалекоглядність людей, що мають намір не підтримати Тимошенко.

На третій день після виборів, коли прихильники Юлії Володимирівни зрозуміли, що у їхнього кандидата вже немає шансів і що різниця у голосах між кандидатами майже на відсоток менша за кількість тих, хто не підтримав жодного кандидата, в інтернеті розпочалася справжня істерія. Навіть поважні люди почали поливати брудом “противсіхів”, вживаючи при цьому брутальну лайку та переходячи на особистості.

Міфи про кандидатів-антагоністів

“Американці на виборах президента обирають президента, українці на виборах президента обирають собі долю. В цьому і полягає помилка”, – казав колись політолог Дмитро Корчинський і мав рацію.

На кожних президентських виборах українці опиняються перед глобальною дилемою – буде після виборів Україна існувати як держава чи ні. При цьому другий тур завжди відбувається за тією самою схемою.

Один з кандидатів виконує роль проросійського політика, такого собі втілення зла в уявленні виборців центральних, північних і західних областей, за перемоги якого про Україну не варто буде і мріяти, натомість як з рогу достатку посиплються рішення про надання російській мові статусу другої державної, входження до ЄЕП, відмову від євроінтеграції та вступу до НАТО і т.д. Інший кандидат грає роль патріотичного українця-державника, який зміцнює Україну, орієнтуючись переважно на україномовний електорат.

Гра кандидатів виглядає не дуже переконливо, тому кожному з них особисто бракує підтримки. Однак можливість приходу до влади кандидата від іншого табору мобілізує електорат, стимулюючи його проголосувати не так за кандидата, як проти його опонента. Виправдання власній позиції фокусується у формулі – “Я голосую за менше зло”.

На виборах 1994 року українські патріоти голосували за Кравчука, користуючись гаслом “підтримаймо українського Кравчука на противагу російському Кучмі”. Чому колишній секретар ЦК КПУ з ідеології, у минулому головний опонент відомого дисидента В’ячеслава Чорновола, вважався більш проукраїнським кандидатом, ніж його колега по ЦК Леонід Кучма, відповісти складно.

На виборах 1999 року “меншим злом” виявився вже Кучма, адже його головним конкурентом був комуніст Петро Симоненко. І ось уже українські патріоти, які за чотири роки до того лякали співгромадян тим, що за президентства Кучми зникне Україна, самі ж почали за нього агітувати. Чомусь забулися обіцянки Леоніда Даниловича “зробити російську мову другою державною” та інше.

Вибори 2004 року знову розділили Україну на два табори. При цьому набір аргументів основних кандидатів фактично не змінився. Знову політичними козирями стали російська мова, орієнтація на Росію або Європу.

Як свідчить історичний досвід, реальна різниця між кандидатами у президенти, що використовують протилежні електоральні бази, не така вже й велика. Проросійський кандидат Кучма, ставши президентом, одразу ж забув про свої обіцянки “надати російській мові статус другої державної”, президент Ющенко призначив Віктора Януковича – кандидата, на користь якого відбувалися масові фальсифікації у 2004 році, –прем’єр-міністром України.

Різниця між Тимошенко та Януковичем ще менша: Юлія Володимирівна теж “дружить з Росією”, вміло домовляючись про закупівлю газу та висміюючи разом з російським прем’єром українського президента. Крім того, український прем’єр відмовляється від вступу до НАТО, фактично переймаючи позицію Віктора Федоровича про вирішення цього питання шляхом референдуму.

Якщо ж не брати до уваги обіцянок кандидатів на останніх виборах, а оцінити реальний стан речей, то відмінності знайти буде ще важче. Як Тимошенко, так і Янукович обслуговують цілий список олігархів, які натомість фінансують їхні кампанії. Як прем’єра, так і у лідера ПР у команді повно колишніх “кучмістів”. Крім того, обидва політики уже неодноразово були при владі, не показавши задовільного результату своєї роботи.

Російський приклад

У доленосну ніч з 7 на 8 лютого у штабі Тимошенко жартували про те, що варто було б заборонити графу “не підтримую жодного кандидата”, адже саме цих голосів тоді ще за результатами екзит-полів Юлії Володимирівні не вистачило до перемоги. Дивно чути від представників демократичних сил такі заклики. Певно, представники БЮТ згадали про досвід північного сусіда.

У Росії ще у 2006 році всупереч конституції РФ вилучили графу “проти всіх”. Логіка дій кремлівської еліти цілком зрозуміла – за відсутності кандидатів у президенти Росії, які користуються хоч якоюсь популярністю, виборець фактично не може висловити свого невдоволення чинною елітою.

Такі дії влади викликали обурення не лише політичної опозиції, яка закликала псувати бюлетені, але й представників творчої інтелігенції: музичні гурти Росії записали кілька композицій, присвячених цьому питанню, як, наприклад, “Все любят Родину, но ненавидят Россию” та “Сделай свой выбор”.

Голосування по совісті

Уже багато років українці наступають на одні й ті ж граблі, обираючи “меншу з бід”, внаслідок чого до влади весь час приходять люди, які реально не мають підтримки більшості українських громадян. А через певний час настає ще більше розчарування у діяльності глави держави та його команди. Однак хто в цьому винен? Навряд чи знайдеться людина, яка візьме відповідальність на себе. Скоріше, кожен скаже: “Я голосував за нього, тому що він був меншою з бід”.

Досвід демократичних країн свідчить про те, що це неправильний підхід до питання. Обираючи одного з кандидатів, виборець фактично покладає на себе відповідальність за дії майбутнього президента. Ця практика зрозуміла у США та країнах Європи, де, обравши главу держави, люди згодом виходять на мітинги підтримки свого обранця, однак ніяк не приживеться в Україні, де людей розводять по різні боки барикад, використовуючи старе-добре “розділяй та владарюй”.

Не може бути виправданням і той факт, що у бюлетені немає достойних прізвищ. Це не привід іти на компроміс із сумлінням, адже обираючи “менше зло” людина все одно обирає зло. Для таких випадків існує вибір “проти всіх”.

Графа “не підтримую жодного кандидата” – серйозний інструмент здійснення народовладдя, адже людина, якій не подобається жоден з поданих варіантів, теж має право на волевиявлення.

І, якщо такий вибір не спроможний вплинути на вибори президента прямим чином, він все ж впливає опосередковано – саме за кількістю людей, що проголосували “проти всіх”, можна визначити рівень невдоволення громадян наявною політичною елітою. А це вже чіткий сигнал для можновладців – країні потрібні зміни.

http://novynar.com.ua/analytics/government/103512

Напередодні другого туру президентських виборів загострилося протистояння: “Чи варто голосувати проти всіх, чи ні”? Редакція ZaUA.org спробувала підсумувати всі питання і дати на кожне з них відповідь.

Катехізис виборця укладали: Анатолій БОНДАРЕНКО, Павло СОЛОДЬКО

1) Питання: Чи буде в бюлетні для другого туру графа “Не підтримую жодного кандидата”?

Відповідь: Згідно з відповідними статтями закону про вибори – буде.

2) Питання: Чи правда, що голосуючи проти всіх, тобто обираючи “Не підтримую жодного кандидата”, ви проголосуєте за Януковича?

Відповідь: Принаймні саме так говорять адвокати Ю.В. Тимошенко, і як правило, без аргументації. Їх аргументація додана нижче.

Згідно з арифметикою, прийти і проголосувати проти всіх – означає зменшити фінальний показник у відсотках для обидвох кандидатів.
З цієї точки зору проголосувати проти всіх – точно краще, ніж зіпсувати бюлетень (тоді ваш голос не буде врахований, і ви не вплинете на кінцеві цифри) і точно-точно краще, ніж не йти на дільницю взагалі.

В останньому випадку ви не лише не впливаєте на результат виборів, але до того ж ваш бюлетень – принаймні в теорії – може бути заповнений членами комісії та використаний проти вашої волі за когось з кандидатів.

Базою для цього мислєвіруса (про “не голосуй” = за Януковича), ймовірно, є те, що з нашим законодавством на парламентських виборах голос “проти всіх” пропорційно “ділиться” між переможцями виборів – тими партіями, що пройшли у ВР.

Тому магічне замовляння “не голосуйте проти всіх, бо ви голосуєте за Януковича”, який повторюють представники команди ЮВТ, у перекладі на зрозумілу мову означає: “Не голосуйте проти всіх, бо тоді ви не зможете проголосувати за Тимошенко”.

За останніх два тижні з’явилося таке пояснення щодо голосування “Проти всіх” – електорат Януковича сталий, і він за нього проголосує за будь яких умов. А електорат Тимошенко – більш динамічний, тому “Проти всіх” це якби за Януковича. (Фактично це той же аргумент, що абзацем вище. )

При цьому команда Тимошенко, яка на Заході і в Центрі України б’є у дзвони мантру “Рятуймо Україну!”, на Сході навпаки – закликає виборців ігнорувати вибори або голосувати проти всіх.

І нічого дивного тут немає: “проти всіх” на Заході і в Центрі радує Януковича, “проти всіх” на Сході радує Тимошенко.

Нас же радує “проти всіх” і там, і там – чим більше людей проголосує таким чином, тим швидше нам вдасться змінити переможця на – сподіваємось! – більш адекватного персонажа.

І не важливо, хто переможе на цих виборах.

3) Питання:Чи правда, що “зупинити Хама, який рветься у президенти” можна лише якщо проголосувати за Юлію Тимошенко?

Відповідь: Ні, це не так. Блогер “Йожиков” описав можливий сценарій, як можна було не пустити Януковича, не обираючи при цьому з двох сортів лайна.
Для цього ЮВТ за тиждень до виборів мала зняти свою кандидатуру і закликати прихильників прийти і проголосувати проти всіх.

Теоретично такий акт неймовірно красивого політичного самогубства з боку Тимошенко був цілком можливий, так само як і другий візит прем’єрки до інопланетян.

4) Питання: Ваші аргументи зрозумілі, але якщо я голосуватиму не за Юлю, а проти обох, у той час як прихильник Януковича голосує за Януковича, то баланс голосів стає +1 на користь Януковича. Що робити?

Відповідь: “Це просто обійти, – радять на форумі сайту “Майдан”. – Знайдіть нормальну людину, яка планує проголосувати за Януковича, бо він їй здається меншим гівном, ніж Юля (а не тому, що вона палкий фан Януковича; таких насправді досить багато і їх можна знайти без особливих проблем).

І поясніть цій людині: “Дивись, якщо ти проголосуєш за Януковича, то я проголосую за Юлю. Від цього баланс голосів не зміниться – наші 2 голоси компенсують один одного. Тому давай замість голосувати “Ти за Вітю, а я за Юлю” проголосуємо обидва проти обох.

Результат буде той самий, баланс від цього не зміниться, а ми обидва почуватимемося краще від того, що не голосували за гімнюків. :)”

5) Питання: Для того, щоб стати переможцем в другому турі, і відповідно стати президентом України, чи потрібно набрати більше 50% голосів всіх, хто голосує?

Відповідь: Ні. Якщо в другому турі буде два кандидата, переможцю достатньо набрати на один голос більше, ніж тому, хто займе друге місце – ось така дивна норма.

Таким чином, якщо навіть 99.99999% проголосує за “Не підтримую жодного кандидата”; переможець набере скажімо, 3 голоси, а переможений – 1 голос, то президента все одно буде обрано.

http://zaua.org/pg/article/editorial_1/read/15369/Proty_vsih_vazhlyvi_momenty_shhodo_golosuvanna

Майдан сказав: «Ні! – брехні». То чи можна стверджувати, що сьогодні, через п’ять років, пітьма у вигляді брехні затьмарила нам світло в кінці тунелю? Я вважаю, що можна. Бо нема з кого вибирати в другому турі. Бо свій вибір (м’яко кажучи, не європейський) уже зробило СТАДО (та частина УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, яка не призвичаєна самостійно мислити й цілком відповідати за свій вибір). А мені зажди подобались люди мислячі й при цьому діяльні. Такі, наприклад, як Юрій АНДРУХОВИЧ, видатний сучасний український письменник, для якого європейські цінності – це справді орієнтири в житті. А він нещодавно в інтерв’ю «Главреду» досить показово висловився відносно причин не особливо приязного ставлення до нас з боку Європи і європейців: «давайте відверто: як може претендувати на «асоціацію з ЄС» країна, де голова парламенту – співучасник розправи над журналістом? Найімовірніший переможець президентських виборів – примітивний недорікуватий дядько з кримінальним минулим? Його найближча суперниця – дешева брехуха з диктаторською хваткою? Навіщо Європі все це добро? От поки ми в Україні всіх цих лідерів не зробимо аутсайдерами, нас Європа не розумітиме. І відмежовуватиметься від нас санітарним кордоном. І я ніколи за них не виправдовуватимусь. Я лише за Віктора Андрійовича іноді виправдовуюсь, бо справді незлий міг би бути президент. Але не склалося, отруїли»

Однак у кожній ситуації є свої можливості діяти. Наприклад, – щодо другого туру.

Мені здається, якщо людина не боїться дивитися правді в очі й намагається жити по любові, а не за розрахунком чи – безпутно з причин свого глупства, вона обов’язково зробить позначку в бюлетені під час другого туру в графі, де написано «НЕ ПІДТРИМУЮ…» Як на мене, це й буде вибір за світло проти пітьми й брехні, за правду й любов МАЙДАНУ УКРАЇНСЬКОГО, за демократію і свободу проти диктатури, ЗА ПАТРІОТІВ ПРОТИ ФАРИСЕЇВ.

http://gazeta.ua/blogs/?p=1453

Вагомим чинником українських президентських виборів-2010, який відрізняв їх від попередніх, стала активна агітація на користь голосування проти всіх кандидатів і у першому, і особливо у другому турі цих виборів.
На перший погляд, ця агітація ефективно спрацювала, і помітний відсоток голосів одночасно проти і Віктора Януковича, і Юлії Тимошенко спонукав деяких публіцистів до категоричних висновків: мовляв, ідеться про появу нової політичної сили, ще не оформленої організаційно, але в перспективі здатної відправити геть усю нинішню політичну еліту.

Проте елементарне звернення до мови цифр і фактів ставить такі висновки під сумнів. Справді-бо: у другому турі президентських виборів 1999 року офіційно зафіксовано 970.181 голосів «проти всіх», а це – 3,44% виборців, що взяли участь у голосуванні. На нинішніх виборах відсоток тих, хто поставив у бюлетенях позначку «проти всіх» більший – 4.36%, проте в абсолютних цифрах навряд чи це настільки більше (за попередніми даними, йдеться про 1.111.460 виборців), щоб здіймати навколо такого числа «негативістів» бучу.

При цьому впадає в око разюча відмінність нинішньої негативної настанови щодо всіх претендентів на президентське крісло від негативних настроїв другого туру виборів 1999 року.

Тоді ці настрої були стихійними, можливість їх висловити мали одиниці з-поміж знаних інтелектуалів (передусім тому, що не існувало ЗМІ, які наважилися б опублікувати такі ідеї), тоді велася шалена пропагандистська кампанія на користь Леоніда Кучми практично в усіх мас-медіа, але всупереч усьому спонтанна громадянська активність вилилася майже у мільйон голосів проти обох кандидатів.

Нині агітація за голосування проти всіх де-факто розпочалася ще за рік до самих виборів, її підхопили десятки інтернет-ресурсів, про неї вели мову численні друковані видання, знані інтелектуали та інтелектуалки одержували чималий ефірний час для обґрунтування такого типу голосування як єдино прийнятного і морального, ба, з’явився навіть грошовитий кандидат на Президента Василь Противсіх… І в результаті – зовсім не десятиразове зростання числа виборців, які відкинули обох кандидатів (сподівання на це, наприклад, неодноразово висловлювала одна з найзапекліших активісток «негативістського» руху, і не лише вона).

Та, на відміну від 1999 року, і цієї кількості голосів виявилося достатньо, щоб стати вирішальним чином визначити результати виборчої кампанії (бо ж вістря критики з боку адептів такої позиції було спрямоване майже виключно проти Юлії Тимошенко – мовляв, «усі вони однакові») і зробити Президентом України Віктора Януковича. У цьому сенсі ресурси, вкладені в накидання суспільству настанови голосувати проти всіх, були витрачені ефективно.

Однакові, але ж чи у всьому?

Звичайно, об’єктивні підстави поставити «галочку» у виборчому бюлетені саме у графі «проти всіх» українські виборці мали. І підстави серйозні. Адже в країні за останні 15 років ствердився кланово-олігархічний капіталізм, що його науковці вважають найменш ефективним і перспективним (у сенсі загальносуспільних, а не чиїхось персональних інтересів) із усіх різновидів ринкової економіки.

Сподівання на трансформацію цього капіталізму у щось більш цивілізоване та європейське, які стали однією з мотивацій виходу сотень тисяч людей на Майдан 2004 року, поступово зійшли нанівець. Якщо хтось із провідних політиків і справді прагнув такої трансформації, то не зміг чи не встиг утілити свої прагнення, поглинутий нескінченною боротьбою всіх проти всіх у середовищі патентованих українських демократів.

До цього додалося тотальне залучення олігархів-депутатів «на перевиховання» до ще недавно «помаранчевих» фракцій Верховної Ради і багато чого іншого.

Плюс світова економічна криза у її українському варіанті, яка різко посилила всі наявні соціальні суперечності і зайвий раз висвітлила аморальність тих, хто публічно закликає до «подолання бідності» й обіцяє покласти всі свої сили на цю боротьбу, шикуючи тим часом у нових черевиках зі страусової шкіри чи чергових обновках від «Луї Віттон».

Проте чи й справді «всі вони однакові», коли йдеться про долю країни? Коли один варіант поствиборного розвитку майже гарантовано закидає Україну до кола неорадянських держав, а другий дає шанс бодай закріпити позитивні здобутки минулих десятиліть? Коли один кандидат демонстративно нехтує такими елементарними азами сучасної демократії, як теледебати чи ґендерна рівність, паралельно з цим демонструючи унікальне невігластво, а інший тим часом підписує публічну угоду зі знаковими представниками інтелігенції, обіцяючи підтримку науки, освіти й культури?

Зрештою, чи не було б у цій справді непростій ситуації незрівнянно більш європейським та демократичним висунення певних вимог до кандидатів на Президента – і подальші дії відповідно до їхньої реакції на ці вимоги, – ніж апріорне (тобто незалежне від практики, від досвіду, від конкретних подій і фактів) прагнення проголосувати «проти всіх»?

Що є мірилом (без)відповідальності?

Що цікаво: ті, хто закликав українських громадян голосувати проти всіх, публічно звинувачували своїх опонентів із числа тих, хто беззастережно чи з певною мірою умовності підтримував Юлію Тимошенко, в аморальності, істеричності, відсутності розуму та волі, продажності, творчій бездарності і всіх інших можливих та неможливих гріхах. На адресу Мирослава Поповича, Івана Дзюби, Юрія Щербака та інших використовувалися навіть такі терміни, як «так звана творча інтелігенція», «підступність» та «зрадництво». І постійно підкреслювалося: а чи готові ці інтелектуали взяти на себе всю повноту відповідальності за минулі і майбутні дії Тимошенко?

Та перевернімо цю тезу, не звертаючи увагу на надто емоційні, якщо не сказати більше, вислови полум’яних прихильників «противсіхства»: а чи готові вони самі взяти на себе всю повноту відповідальності за реванш (чи то comeback) тих політичних сил і діячів, котрі 2004 року унеможливили чесне проведення виборів (що зафіксоване вердиктом Верховного Суду України) та виступали за силове вирішення проблеми Майдану, хоч і не навалилися на нього, знаючи, що далеко не всі генерали-силовики пристануть на це?

Мені особисто не вдалося знайти жодного тексту з формулюванням такого типу: «Закликаючи українських громадян голосувати проти всіх, ми готові взяти на себе всю відповідальність за наслідки такого вибору». Можливо, комусь у пошуках пощастить більше…

Тепер друга настанова «противсіхів»: мовляв, українське суспільство істотно подорослішало, відкинувши обидва основні політичні табори. Мовляв, на наступних виборах нові політичні сили покажуть себе з найкращого боку.

От тільки чи ставили автори таких оптимістичних висновків перед собою запитання: а чи будуть вони, ці наступні вибори, демократичними чи стануть чимось на кшталт ритуальних голосувань у Білорусі, Росії чи Узбекистані?

Ну, а щодо числового вираження «дорослішання», то ми вже розібралися: це просто міф. Тим більше, що варто було б запитати себе: з якого дива ЗМІ, які належать олігархам, раптом в останні місяці виявили таку турботу про зростання рівня громадянської свідомості українців, охоче надаючи трибуну для закликів поставити «галочку» у графі «проти всіх»?

І третя настанова «противсіхів»: вони вже заходилися формувати «справді національну опозицію», союзником якої буде «лише народ, а не якісь паразитарні партії» і не «фан-клуби вождів».

Цікаво тільки, чи буде знову підняте гасло «проти всіх» у разі проведення якихось масштабних опозиційних акцій «неправильними» політичними силами? І чи не стане нова (скільки їх уже було на моїй пам’яті…) «справді національна опозиція» черговим виявом традиційної української отаманщини, яка анітрохи не загрожуватиме олігархічній системі і не спонукатиме країну до модернізації?

http://www.radiosvoboda.org/content/article/1953959.html

Сьогодні громадяни, які в першому турі, віддали свої голоси за політиків, які не вийшли в другий тур, стоять перед досить складним вибором: віддати перевагу одному з небажаних кандидатів або не підтримати жодного з них.

Заклик голосувати “проти всіх” доволі голосно звучить в українському інтернет-просторі. Тим часом аналізу наслідків такого вибору приділено небагато уваги.

Юридичний аспект

В чинному законі про вибори президента щодо встановлення результатів голосування у другому турі сказано (стаття 85, пункт 15): “Якщо до бюлетеня для повторного голосування було внесено дві кандидатури, обраним президентом України за підсумками повторного голосування вважається кандидат, який за підсумками повторного голосування одержав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні”.

Будь-яких згадувань в законі про юридичні наслідки голосування громадян у графі “Не підтримую жодного кандидата на пост Президента України” немає.

Це означає, що незалежно від того, скільки виборців проголосує проти обох кандидатів, президентом країни стане той, хто набрав більше, ніж його опонент. Відсоток громадян, які голосують проти обох кандидатів, незалежно, чи це 2% чи 60%, не має жодних юридичних наслідків.

До речі, у виборчому законодавстві більшості країн Європи, за винятком Греції, Іспанії та Франції, графа “проти всіх” є відсутньою.

Політичний аспект

Як випливає з аналізу закону, голосування “проти всіх” означає відмову брати участь у прийнятті рішення, хто стане наступним президентом держави. Фактично, голосуючи проти обох кандидатів, громадянин відмовляється від свого права вибирати президента на користь виборців, які голосують за одного з кандидатів.

Великою мірою це відмова від можливості особистого впливу на визначення політичного курсу країни на наступні 5 років, що його формуватиме новообраний президент.

Потрібно усвідомити, що один з двох небажаних кандидатів неминуче стане президентом країни, незалежно від того, який відсоток громадян проголосує “проти всіх”. Відтак, зараз в громадян залишається тільки можливість впливу на те, хто саме з них буде обраний.

Поширюється теза, що і Тимошенко, і Янукович є однаково неприйнятним вибором і несуть однаково великі загрози для України. В популярній формі ця теза звучить так: “Не буває більшого чи меншого зла, вони обидва – зло”.

В реальному житті такі ситуації трапляються не тільки під час виборчої кампанії. Наприклад, ви грубо порушили правила вуличного руху, і перед вами постає також доволі неприємний вибір: або платити офіційний штраф, або заплатити хабар інспектору, або взагалі втратити водійські права.

Або інший приклад: компанія, в якій ви є найманим працівником, проводить чергову реорганізацію, і вам пропонують або менший оклад, або нецікаву для вас роботу, або…

Переконаний, що кожен, потрапляючи в подібну ситуацію, таки спроможний зробити найбільш прийнятний для себе вибір з кількох загалом неприємних варіантів, не чекаючи, коли рішення приймуть за нього інші.

Так от, кожен з громадян, відповідно до своєї системи пріоритетів, спроможний вибрати когось більш прийнятного для себе з обох загалом небажаних кандидатів, не віддаючи вирішення цього питання на розсуд тільки безумовних прихильників кожного з них.

Також поширюється теза, що не підтримуючи жодного кандидата в другому турі, громадяни в такий спосіб продемонструють рівень неприйняття політики кожного з них. На мою думку, це завдання вже було виконане в першому турі. Тоді понад 40% українців своїм голосуванням засвідчили, що їх не влаштовує президентство ані Януковича, ані Тимошенко.

Голосування в другому турі за будь-кого з кандидатів не має означати, що громадянин повністю чи частково підтримує його політику. Скоріш за все, це може означати, що він тим більше не хоче допустити до керівництва країною іншого кандидата.

При першій реальній нагоді у громадян буде можливість знову заявити про свою точну політичну позицію – віддати свій голос політичним силам, альтернативним і Тимошенко, і Януковичу.

Найближчою такою нагодою будуть місцеві та наступні парламентські вибори.

Якщо вибір громадян в першому турі президентських виборів буде підтверджений і посилений на виборах до місцевого самоврядування та парламенту, українська політика може зазнати значних змін.

І саме це є одним з реальних способів впливу на державну політику і політиків, на відміну від протесного голосування “проти всіх” в другому турі президентських виборів.

Моральний аспект

Дивує, коли голосування “проти всіх” подається як найбільш моральний вибір в існуючій ситуації. Мовляв, у такий спосіб треба висловити протест проти злочинного свавілля та корумпованості обох претендентів на посаду президента та їх політичних команд, “відмежуватися від цього зла” і таке інше.

При цьому зовсім не береться до уваги безплідність такого протесту. Адже президентом все одно стане один з цих двох, а кількість незгодних з їхнім правлінням уже відома за результатами першого туру.

Популярною є відмова “голосувати за зло”, брати на себе відповідальність за підтримку одного з цих поганих кандидатів. При цьому люди втрачають з поля зору, що їхня відповідальність цим не обмежується.

Хто має відповісти за те, що саме Тимошенко і Янукович вийшли до другого туру президентських виборів, а не інші кандидати? Можливо саме ті, які сьогодні найбільш активно закликають голосувати “проти всіх”, не доклали достатньо зусиль для того, щоб не допустити такого, як вони кажуть, принизливого для України вибору?

Але якщо громадяни, свідомі проблеми, “проштрафилися” та допустили країну до такого вибору в другому турі, то невже відповідально відмовлятися від прийняття свого рішення на користь некритичних прихильників обох неприйнятних кандидатів? Невже не буде більш морально зробити вибір, який, на вашу думку, буде найменш шкідливий у цій ситуації?

Агітатори голосування “проти обох” часто поводяться наче в приповідці: “Згоріла хата, хай горить стодола”. Тим часом, на попелищі ніхто ще ніколи нічого доброго не збудував, тим більше сильної країни.

Здається, ми маємо більше справу не із збереженням моральної чистоти, а емоційною втечею від небажаної дійсності та відповідальності. До речі, з цього приводу досить зрозуміло висловилися патріархи українських Церков.

Голосування “проти всіх” як політтехнологія

Очевидно, що агітація в другому турі не підтримувати жодного з кандидатів використовується кожним з претендентів як засіб демобілізації потенційних виборців свого опонента.

Хтось бере в цій технології свідому участь, а хтось діє за голосом совісті.

Також зрозуміло, що більшу загрозу така агітація становить для кандидата, який в другому турі має більше шансів об’єднати навколо себе виборців, які в першому турі голосували за інших політиків.

Не здивуюся, якщо ця стаття також буде потрактована читачами як елемент якоїсь політагітації.

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/4/4711387/

Незважаючи на те, що депутатський корпус так і не спромігся внести зміни до тих норм нового закону про вибори президента, які Конституційний Суд назвав такими, що не відповідають Основному Закону країни, робота ВР на виборчому полі вирує.

Голосувати українцям проти всіх хоче заборонити депутат від БЮТ Валерій Писаренко. Він пропонує прибрати з виборчого бюлетеня графу «не підтримую жодного кандидата». Писаренко вже підготував і зареєстрував у ВР відповідний проект закону й пояснив: це відповідає досвіду демократичної Європи, де виборці так само не можуть голосувати проти всіх. Народний депутат вважає, що відсутність такого вибору заохочує електорат до активного голосування.

Розкритикували ініціативу бютівця в Центрвиборчкомі. Заступник голови ЦВК Андрій Магера зазначає, що скасування в бюлетенях графи «проти всіх» обмежить права виборців.

Чому свідомі громадяни йдуть на виборчу дільницю, навіть якщо їм не подобається жоден із кандидатів? З однієї простої причини: щоб їхнім чистим бюлетенем не скористалися фальсифікатори виборів.

До речі, після критики експертів автор законопроекту Валерій Писаренко, схоже, й сам засумнівався в доцільності скасування графи «проти всіх». Адже чимало депутатів, навіть його однопартієць Микола Томенко, розкритикували ідею, у найкращому випадку назвавши її невчасною, в найгіршому — антидемократичною.

Зауважимо, що графи «проти всіх» дійсно немає в більшості країн Європи. Тамтешні законодавці вважають графу протесту зайвою, мовляв, ті виборці, які виступають проти всіх, можуть просто не йти на вибори. Але Україна в цьому плані — не Європа, говорять експерти-соціологи. Аргументів фахівці наводять безліч, ключовий один: якщо, скажімо, в Європі низька явка означає, що люди здебільшого задоволені нинішнім політичним курсом, то в нашому випадку це означає відразу виборців до всіх політиків.

Під час попередніх президентських виборів 2,34% українців не підтримали жодного з кандидатів.

Про те, чи збільшиться або, навпаки, зменшиться цей показник на нинішніх виборах, про те, чому кандидати на головну посаду країни озвучують обіцянки, які явно не можна реалізувати, з’ясовуємо разом із відомими соціологами.

«День» поставив експертам такі запитання:

1. Як ви оцінюєте ініціативу щодо скасування у виборчому бюлетені графи «проти всіх»?

2. Чому кандидати на посаду президента у своїй агітаційній риториці зачіпають теми й озвучують обіцянки у тих сферах, які перебувають у компетенції парламенту й уряду? Свідомий обман виборця?

3. На ваш погляд, чи матимуть місце під час нинішніх виборів маніпуляції соціологічними даними. Зменшиться чи збільшиться кількість таких фактів порівняно з виборами глави держави 2004-го?

Ірина БЕКЕШКІНА, заступник директора Фонду «Демократичні ініціативи»:

1. По-перше, треба зважати на наші реалії. Коли говорять про європейську практику, то слід говорити, що ми не маємо дуже багато чого такого, що є в європейській практиці. Наприклад, у нас немає ідеологічних партій. Тому казати, мовляв, усе, що там, має бути тут, неправильно. До речі, в багатьох країнах обирають президента в парламентах. І що, ми теж мусимо? Люди навряд чи погодяться віддати своє виборче право депутатам.

Тож ми повинні зважати на українські реалії. І коли в нас значна частина населення готова голосувати проти всіх, то не можна людей позбавляти цієї можливості. Це, зауважу, означає позбавити можливості зробити свій вибір не пасивну, а активну частину населення, бо пасивна просто не прийде на виборчі дільниці.

Гадаю, політики, котрі ініціюють скасування графи «проти всіх», намагаються себе убезпечити від того, щоб, узагалі-то, не дуже приємний для себе вердикт побачити після закінчення підрахунку голосів.

І чому ця пропозиція походить саме від БЮТ (хоча я знаю, що й у цій фракції не всі згодні)? Тому що, згідно з даними різних соціологічних опитувань, у другому турі від 16% до 20% хотіли б проголосувати проти всіх. Я не думаю, що так буде насправді, але те, що проблема другого туру гостро стоїть саме перед Юлією Тимошенко — факт.

Її команді слід сконцентрувати голоси тих, хто в першому турі проголосує за Яценюка, Гриценка, Ющенка, Тягнибока. Так, значна частина цих голосів перейде до Тимошенко, але частина голосуватиме проти всіх. І коли люди, прийшовши на вибори, не побачать цієї графи, то ті, хто не готовий проголосувати за Януковича, змушені будуть проголосувати за Тимошенко.

2. Це відбувається з однієї причини — щоб набрати більше відсотків на виборах і відповідати на ті запитання, на які люди хочуть отримувати відповіді. А, згідно із соцопитуваннями, не лише на цих виборах, а й на всіх попередніх, найбільш значущими для людей є питання щодо економіки. Це актуально зараз, під час кризи особливо. Але відмінність цих виборів від попередніх полягає лише в тому, що повноваження Президента дуже урізані, а люди цього не знають. Народ як вважав, так і вважає, що Президент може все. Тож подібна тактика тих, хто балотується на посаду голови держави, — це відповідь на очікування виборця.

Щодо якості — цей виборчий старт далеко не найкращий, тому що розпочалася кампанія з компроматів, обвинувачень тощо. Я б сказала, що в нас дедалі посилюється тенденція змагання між політиками, як між кока-колою та пепсі-колою. Це не змагання того, що, коли і як реалізовуватиметься, а змагання політиків на рівні іміджів. А взагалі, змагання між кока-колою та пепсі-колою навіть змістовніше (бо люди можуть скуштувати), а тут — поки не оберуть, то й «скуштувати» не можуть.

3. Жодних соціологічних фірм-одноднівок не було й немає. Є лише люди, яким платять за те, щоб вони вийшли й озвучили потрібні цифри, і є ЗМІ, які не за «дякую» цю інформацію тиражують. До речі, подібні замовні технології мали місце навесні — на початку літа, вочевидь, вони матимуть місце й у найближчому майбутньому. Але я боюся іншого — появи маніпуляцій під час екзит-полів. Це може бути зроблене для того, щоб внести сум’яття.

На останніх двох виборах (2006-го та 2007-го років) різниці між екзит-полами, проведеними, скажімо так, за різні гроші, не було. Але я боюся, що зараз, коли почалася ну дуже принципова боротьба (щоправда, не розумію за що, адже ситуації ці вибори ніяк не вирішують), можуть мати місце маніпуляції навколо екзит-полів.

З іншого боку, в нашому суспільстві вже чудово знають, хто є хто, які фірми реально існують, які з них проводили екзит-поли. Тобто для кваліфікованого виборця (передусім для представників ЗМІ, для західних посольств, для громадянського суспільства) ситуація буде зрозумілою. Але ж проблема в тому, що пересічні громадяни цього не знають. Вони махнуть рукою, а, мовляв, що ці екзит-поли, всі вони однакові…

Андрій БІЧЕНКО, директор соціологічної служби Центру ім. О. Разумкова:

1. Я вважаю, що графа «проти всіх» потрібна. Автори таких поправок апелюють до практики європейських країн, але вони не враховують (або не хочуть враховувати) особливостей українських реалій. Якщо, скажімо, в Європі низька явка означає, що люди здебільшого задоволені нинішнім політичним курсом, то в нашому випадку це означає відразу виборців до всіх політиків, незалежно від партійної приналежності, незалежно від того, ким вони себе називають, владою чи опозицією.

Тому я гадаю, що в інтересах самих депутатів залишити цю графу, щоб людина могла виявити свою незгоду всім наявним політичним гравцям, таким чином, а не за допомогою протестних настроїв, які можуть, зрештою, й вибухнути.

На мій погляд, кількість тих, хто проголосує проти всіх, не дуже зміниться порівняно з останніми президентськими виборами. Але я б запропонував таке: якщо на парламентських виборах проти всіх голосує більше ніж 3% виборців, залишити цей відсоток як за партію й залишити цю кількість місць у ВР порожньою. Тоді, думаю, це, по-перше, стимулювало б політичні сили, по-друге, громадяни реально впливали б на ситуацію.

2. Якщо підійти зовсім суворо, то слід зазначити, що, на жаль, у нашій країні вся виборча агітація (і на парламентських, і на президентських виборах) — це і є маніпуляція громадською думкою. Подивіться, як виконуються виборчі обіцянки й главою держави, й різними політичними силами… Якщо щось і реалізовано, то це, швидше, випадковість.

А те, що кандидати в президенти зараз активно обіцяють після перемоги реалізувати питання, які перебувають у компетенції парламенту й уряду, — це відповідь на очікування виборця, який сприймає Президента як людину, зобов’язану задавати стратегічний напрямок усіх процесів в Україні. З огляду на це я вважаю таку тактику кандидатів у президенти виправданою.

Інше питання — як вони потім ці обіцянки збираються виконувати. Шкода, але попередній досвід, як партійний, так і президентський, свідчить про те, що обіцянки не надто й намагаються реалізувати.

3. На жаль, на будь-яких виборах з’являються якісь цифри, що подаються як результати соціологічних досліджень. Я схильний думати (хоча стверджувати не беруся), що там ніхто жодних опитувань і не проводить. Але я вважаю, що це проблема загального виборчого процесу, адже не ті люди, які називають себе соціологами, ініціюють ці «фокуси» з цифрами. Усе це ініціюють політики. І насправді політики навіть не уявляють, який ефект дають неправдиві результати. А ефект часто зворотний від очікуваного тими політиками, які замовляють опитування «під себе».

Проблема в політиках, які під час агітації обманюють людей і намагаються обдурити щодо свого рейтингу.

Мій досвід дозволяє говорити, що насправді оприлюднення результатів соцопитувань не надто впливає на громадську думку. І я вважаю, це правильно. Результати опитувань можна розцінювати як елемент громадянського контролю, однак люди, як правило, розумніші, ніж про них думають політики.

Але проблема все-таки існує, й депутати навіть, пам’ятається, пропонували затвердити законопроект із контролю над соціологічною діяльністю. Але контролювати треба насамперед самих політиків.

Євген КОПАТЬКО, керівник Research & Branding Group:

1. На мій погляд, графу «проти всіх» зараз скасовувати не обов’язково. Раніше це не заважало нормально обирати й Президента, й Верховну Раду. Поясню. Проти всіх у нас, згідно з опитуваннями, голосуватимуть близько 7—8%. На останніх виборах цей показник був значно меншим. Враховуючи, що це висока явка, графа проти всіх не є критичною для кандидатів-фаворитів і навіть тих, кого можна вважати середняками.

З іншого боку, цей пункт у виборчому бюлетені може бути недоречним, коли дуже низька явка й коли працює спеціальна технологія «проти всіх». У нас така технологія поки не працює, хоча її й намагаються застосувати люди, котрі не є фаворитами перегонів. Я, гадаю, навів декілька аргументів, які дають підстави стверджувати, що ця графа не заважає проведенню виборів.

2. Не до кінця згоден із таким твердженням. Не всі кажуть, що вони сильні. Це по-перше. По-друге, ще не всі кандидати чітко виголосили свої обіцянки. Так, є програмні речі, але це лише старт.

На мій погляд, у питаннях особливостей нинішньої кампанії вестиметься окрема боротьба. Ключові кандидати свої пріоритети вже позначили. Чи потрібен сильний Президент? Потрібен. Але питання в тому, що хтось є реально сильним, а хтось — несильний, видаючи себе за сильного. Це видно навіть із політичної реклами. Не називатиму персонально, але впевнений, ви розумієте, про що й про кого йдеться. Що можу сказати точно, запит на сильного лідера, безумовно, є.

Ця кампанія відрізняється від кампанії зразка 2004-го передусім тим, що поки (підкреслюю, поки) до другого туру не потрапляє нинішній Президент. Крім того, попередня виборча кампанія все-таки відбувалася в умовах не такої жорсткої політичної кризи й тривала в період економічного підйому.

А зараз кампанія відбувається в умовах дуже жорстокої політичної кризи, коли влада не сприймається суспільством як щось, на що можна розраховувати. Тобто очевидним є величезний ресурс недовіри до всіх інституцій влади.

Наступний момент. Ми перебуваємо в умовах економічної кризи, що найбільше серед усіх країн Східної Європи вдарила саме по Україні.

Я вважаю, що під час цих виборів усе-таки буде менше технічних кандидатів. Чому? Тому що є дефіцит ресурсів.

Ще один важливий момент, на який варто звернути увагу: стартовий розрив між Януковичем і Тимошенко досить великий. Але навіть враховуючи такий розрив, жодна зі сторін (маю на увазі фаворитів) не може почуватися впевнено. Це теж одна з особливостей цієї кампанії.

3. 2004 року, мабуть, єдиний прецедент який був пов’язаний із екзит-полом. Що ж до так званих одноразових соціологічних контор, то я поки не бачу в інформаційному просторі особливих розривів. Є різниця у відсотках (умовно хтось говорить 24, хтось 16), тобто всі фіксують різні цифри, але розрив між Януковичем і Тимошенко тримається на рівні 11—13 відсотків, якщо брати перший тур.

Щодо можливих маніпуляцій і фальсифікацій надалі, то вони не виключені. І, до речі, такі спроби вже були, однак поки вони певного ефекту не дають.

http://www.day.kiev.ua/282462/

Один мільйон сто тринадцять тисяч п’ятдесят один громадянин — саме стільки на виборах минулої неділі поставили позначку в третій графі. Редакційні телефони розпечені від обурених дзвінків, українська блогосфера та інтернет–форуми переповнені ненавистю щодо носіїв «страшної хвороби «противсіхоз», яка виїла мізки»: зміни позиції 4,36% «противсіхів» цілком вистачило б, аби переможцем виборів був не Він, а Вона. Багато хто вважає, що Україна.

Ще не відомо, хто на цих виборах виграв, а хто — програв, але вагу і наповнення «противсіхів» можна проаналізувати вже зараз.

Неліквідна третя графа

У штабі БЮТ увечері після виборів відбулася така розмова: «Проти всіх проголосувало рівно стільки, скільки не вистачає для нашої перемоги», — аналізував екзит–поли політтехнолог Олег Медведєв. — «Так давайте постановою уряду зарахуємо ці голоси на її користь!» — іронізували БЮТівці. — «Краще було б на рівні закону взагалі скасувати цю графу», — зітхнув Медведєв.

Може, хтось забув, але Блок Тимошенко був близьким до ухвалення відповідного закону за прикладом Росії, де інакодумство викорчовують у тому числі й у такий спосіб. У жовтні, коли вибори вже тривали, БЮТівський юрист Валерій Писаренко запропонував законопроект щодо виключення з бюлетеня графи «не підтримую жодного кандидата».

Політичний розрахунок БЮТ в умовах сильного рейтингового відставання Тимошенко від Януковича та вагань «помаранчевих» виборців був очевидним. А публічно Писаренко аргументував свою ініціативу так: «Європейська практика свідчить, що такий крок сприяє заохоченню виборця до активного голосування та віддавання голосу за певного кандидата, адже неявка виборця на дільницю має практично такі самі наслідки для визначення результатів голосування, як і проставлення виборцем відмітки у графі «Не підтримую жодного кандидата». Крім того, відомо, що скасувати «нігілістську» графу Україні рекомендувала Венеціанська комісія. І взагалі, такої графи немає в США, Британії, Німеччині та ще дев’яти більш ніж демократичних країнах Євросоюзу.

Однак галас, який здійнявся в Україні після ініціативи БЮТ, спонукав «тимошенківців» до відмови від проштовхування скандального законопроекту через нестійку парламентську більшість. Критично налаштована частина громади тоді відстояла своє право на «третю графу». Крім іншого, неприхильники Тимошенко і Януковича резонно припускали, що без існування цієї графи в умовах нестійкої української демократії знайшлося б багато охочих використати бюлетені «противсіхів», котрі не пішли б голосувати, на користь одного з кандидатів.

Навіть великі прихильники Юлії Тимошенко тоді не наполягали на боротьбі із «противсіхозом». Активна кампанія почалася вже після першого туру виборів, надто ж коли сам Президент Ющенко заявив, що позначить у бюлетені третю графу. Такий самий намір висловили Яценюк і Гриценко. Де–факто не підтримав жодного з «фіналістів» і Тігіпко.
Операція «Демобілізація»

Ваш покірний слуга в суб’єктивній колонці перед другим туром писав: голосування «проти обох» має показати перспективи «третьої сили», котра обов’язково має не допустити створення в Україні найгіршої двопартійної системи. Потужним сигналом вважалося 5% голосів у третій графі.

Екзит–поли показували навіть більшу кількість «противсіхів» — від 5,4 до 5,9%. За даними ЦВК, їх виявилося на процент менше. Але армія з 1,1 мільйона рук — це таки дуже переконлива армія. Інша річ, із яких частин вона складається і на що претендує.

Політичний оглядач Вахтанг Кіпіані зазначає: «Невдовзі кількість голосів «проти всіх» цікава буде хіба історикам виборчих кампаній. Вона сама по собі ні про що не говорить, бо мотиви у прихильників, скажімо, Віктора Ющенка та ліваків, які завжди так голосують, засадничо різні… На місце справді неефективних політиків справді мали б прийти інші, але ж де їх взяти? Якби всі ті моральні авторитети й небайдужі, які «вмили руки» й закликали людей «не обирати менше зло», після дня ікс відклали свої недописані книжки, інші інтелігентські плани, засукали рукави та почали створювати нові партії, громадські рухи — тоді б позиція була б чесною. Бо інакше це напівправда — «вимагаємо змін, але нічого конкретного для уможливлення цих змін не робимо».

Уже згаданий технолог БЮТ Олег Медведєв іде далі й у своєму блозі заявляє, що «робота Ющенка виявилася в другому турі вирішальною — він зіграв колосальну роль в демобілізації західноукраїнського виборця», адже там у кожну хату занесли звернення Ющенка голосувати проти обох. БЮТівець вважає це виявом «спільної технологічної операції Ющенка та Януковича».

Однак, якщо відкинути в бік емоції й подивитися на цифри, отримаємо трохи іншу картину.

По–перше, слід враховувати, що в Україні дійсно є багато людей, які не хочуть піддаватися на облудні політтехнологічні виверти, пам’ятають усі помилкові, зрадницькі й навіть злочинні ходи політиків. І справді не бажають підтримувати в другому турі ані Тимошенко, ані Януковича. У подібній ситуації в 1999 році Кучма як «менше зло» обіграв Симоненка. Але багато хто зі свідомих виборців, які тоді підтримували майбутнього винуватця «справи Гонгадзе», тепер відмовилися наступати на ті самі граблі.
Хто за кого і що таке «багато»

Утім «багато» — поняття відносне. Адже навіть на виборах–2004, коли поляризація «чорного» й «білого» кандидатів була максимальною, кількість голосів «проти всіх» сягала 2,4%. Навіть якщо зробити поправку на фальсифікації, виходить, що в 2010–му до «противсіхів» додалося лише 2%. Чи не замало як для «виборів без вибору»?

Юлії Тимошенко треба віддати належно — вона максимально мобілізувала «помаранчевого» виборця. Ющенко висловлював власну позицію щодо другого туру, але його прихильники у своїй більшості підтримали Юлю (хоча, ймовірно, чимало «ющенківців» не пішли голосувати взагалі).

Ось дані соцопитування, проведеного паралельно з екзит–полом каналом ICTV. За Юлію Тимошенко проголосували 82,3% прихильників Ющенка з першого туру, 78,7% прихильників Тягнибока, 75,0% — Костенка, 73,4% — Гриценка, 67,3% — Яценюка, 65,2% — Литвина, 64,7% — Супрун, 57,1% — Ратушняка, 43,2% — Тігіпка. Але, якщо переводити відсотки в абсолютні цифри, то найбільшим доробком Юля збагатилася від прибічників Сергія Тігіпка, який у першому турі взяв аж 13,05% голосів.

За Віктора Януковича пішло 78,9% від Симоненка, 72,9% — Богословської, 66,7% — Пабата, 60,0% — Мороза, 44,1% — Тігіпка. «Ющенківці», до речі, 7 лютого дали за Януковича 7,5% свого попереднього масиву. І тут найбільший приріст — Тігіпків.

Водночас нескладно вирахувати, що «проти всіх» у другому турі проголосувало майже 13% «тігіпківців» — це дуже багато. Як і 20% прихильників Яценюка, котрий посів у першому турі четверте місце. І лише 10% — «ющенківців», що дуже мало, якщо обраховувати в абсолютних цифрах від 5,45% здобутку Президента 17 січня.

Така–от математика. Електорально «противсіхи» найбільше зосереджені в Києві, на Дніпропетровщині та в інших більших містах і Заходу, і Сходу. Тобто не можна сказати, що вони діяли тільки «на зло» Тимошенко — Януковичу теж.

Тепер Юлія Володимирівна та її прихильники мали б притримати емоції і — замість шукати винних у «противсіхах» — спробувати проаналізувати власні помилки. А ті з числа «помаранчевих», що голосували «проти всіх», повинні чинити опір можливим антиукраїнським проявам Януковича з не меншим, а краще — більшим запалом, ніж вони опиралися Тимошенко. Інакше «противсіхоз» справді буде марним. Ну і, зрештою, потрібно не чекати, а самим долучатися до творення кращих «третіх сил».

ОЦІНКИ

Андрій Єрмолаєв, політолог, президент Центру соц. досліджень «Софія»:

— Ще перший тур виборців показав, що виборці поступово дедалі більше орієнтуються на універсалістські політичні позиції й меншою мірою — на старий стереотип поділу на два береги Дніпра. Другий момент пов’язаний з активністю виборців: громадяни не схильні були брати активну участь у політичному процесі, бути причетними до «політичних ігрищ». Рівень самоорганізації людей був низьким.

Відносно високий відсоток тих, хто проголосував у другому турі проти обох кандидатів, на мою думку, є проявом активної громадянської позиції тих виборців, які прагнули радикальної зміни облич в українській владі. Як показали екзит–поли другого туру, переважна більшість людей, котрі голосували проти обох фіналістів, — це ті, хто підтримував у першому турі кандидатів, що не вийшли у другий.

Вважаю, це дуже сильна, амбітна позиція: прийти на вибори, та ще й за таких складних погодних умов, і все–таки проголосувати проти обох. Це вчинок, який треба поважати. І розуміти, що на наступних виборах, можливо вже найближчих парламентських, ці люди так само шукатимуть альтернативу «постійним» лідерам.

Як на мене, звинувачення на адресу Віктора Ющенка, який закликав голосувати проти всіх, є некоректними. Насправді його виборці є ідеологічно визначеними й при цьому політично активними, тож більшість із них віддали голоси за Юлію Тимошенко. І недарма лідерка БЮТ після першого туру почала більше «загравати» з Тігіпком та Яценюком — і вона, і її радники розуміли, що ризик недобрати голоси пов’язаний передусім із виборцями цих кандидатів, а не Ющенка.

Вахтанг Кіпіані,політичний оглядач, журналіст:

— Треба враховувати, що явка на цих виборах стала меншою на 10%: у другому турі 2004 року голосувати прийшло близько 80% виборців, а зараз — менше 70. Думаю, ці 10% — це ті, хто проголосував «проти всіх», просто не пішовши на вибори. Серед них є й колишні активісти Помаранчевої революції. Зрештою, кожен із нас тисячу разів подумав, розуміючи, що політики з «помаранчевого» табору не виконали тих функцій, які ми на них поклали п’ять років тому.

Тому прихильникам націонал–демократів сваритися одне з одним (щодо того, хто «винен» у перемозі Януковича) не варто, бо кожен виходив із бажання добра Батьківщині — і ті, хто голосував «проти всіх», і ті, хто підтримав Тимошенко.

Виборцям Януковича легше, бо в них немає докорів сумління. А я, наприклад, досі не певен, що вчинив правильно, проголосувавши за Тимошенко; десь на відсотків 20 я в цьому сумніваюся… А кампанію за визнання виборів недійсними однозначно не підтримую, бо треба вміти гідно програвати. Її поразка — це діяльність у 2005—2009–му, а не три тижні перед другим туром.

Відсоток тих, хто «проти всіх», — це люди, які справді перебувають у пошуках «третьої сили». Але це не означає, що коли з’явиться «третя сила» у вигляді умовного Яценюка, то вони її підтримають. Бо може бути небезпека «вічного противсіха», який завжди перебуває в пошуку.

У мене, наприклад, дуже поганий сантехнік у ЖЕКу, він мене не влаштовує. Але коли прориває кран, я телефоную до нього, бо краще поганий сантехнік, ніж жодного. Такими самими міркуваннями я керувався, обираючи, як голосувати у другому турі.

До речі, один із найвищих показників голосування «проти всіх» був у 1991 році. Хоча, мабуть, це значною мірою було через те, що багато хто просто не розібрався, навіщо державі в принципі потрібен Президент, або просто належали до палких противників Незалежності.

http://www.umoloda.kiev.ua/number/1594/180/56140/

Президент України Віктор Ющенко проголосував у Києві на виборчій дільниці N 1 Шевченківського району. Віктор Андрійович прийшов голосувати разом зі своєю дружиною. Раніше повідомлялося, що глава держави мав намір проголосувати проти всіх.

http://4post.com.ua/main/157097.html

Кандидат на посаду Президента України, чинний Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявляє, що ті громадяни, які на президентських виборах проголосують проти обох кандидатів, які пройшли в другий тур голосування, у такий спосіб підпишуться “під чорної сторінкою історії України”. Про це Тимошенко заявила 2 лютого під час робочого візиту до Тернопільської області.

“Голосувати проти всіх – значить голосувати проти незалежності України. Голосувати проти всіх – це означає здати державу, внести чорну сторінку в її історію”, – заявила Юлія Тимошенко.

Кандидат в Президенти також додала, що технологію голосування “проти всіх” запроваджує Партія регіонів на чолі з Віктором Януковичем, “бо кожен такий голос зменшує кількість голосів проти нього”.

http://www.zaxid.net/newsua/2010/2/2/171220/

1 2 3 6